Казки від ворога: зізнання російських окупантів
Казки про військові навчання та зустріч із квітами. На диво, промови більшості російських полонених в Україні надзвичайно схожі – наче вірші на стільці. Вони говорять, що не знали про цивільних в українських містах, а потім нещадно стріляють, щоб завадити відкриттю «зелених коридорів». Чого російські військові бояться найбільше – чесного зізнання чи власного уряду?
Офіційні версії так званої спецоперації в Україні постійно змінюються. Спочатку – це захист людей від київського режиму, загроза нападу на Росію. Потім – ядерні бомби, біологічна та хімічна зброя. От тільки промови окупантів, які потрапили в полон, наче за шаблоном: «ми не знали, що тут повномасштабна війна», «нам казали, що ми їдемо на навчання», «нас повинні були зустрічати з квітами».
«Здесь нахожусь по приказу своих командиров, которые изначально нам твердили, что мирное население нас будет встречать здесь с улыбкой на лице, и наша задача – освободить население от фашистов, которые находятся на территории Украины».
Фашистами виявились цивільні – діти, жінки та літні люди. Російські окупанти починають прозрівати лише у полоні. До цього з усмішкою на обличчі посилають у подарунок ракети та винищувачі.
Нелюди наче не помічають мирне населення. Дивно, що посилають у порожні міста, а там, виявляється, живуть люди. Бомби ж навмисно потрапляють в лікарні, дитсадки та житлові будинки. А кулі заряджені на бабусь та дідусів з інвалідністю. Руки стріляють з автоматів, не жаліючи дітей. Однак, у казки окупанта українці не вірять.
Виктория Зорина: “Та все вони знали. У багатьох родичі живуть на території України. Просто думали, заберуть Україну, як Донбас. Слава Україні!!!!”
Оля Мартинишин: “Знають вони всі, падлюки, куди їдуть. Тільки в полон потрапляють – від всіх одна і та сама казка”.
Наш телеканал провів опитування серед містян: чи вірите ви у щирість російських полонених? Результати говорять самі за себе.
«Ми сьогодні поставили вам питання, чи вірите ви у щирість російських полонених? Було два варіанти: «Так, вони розкаюються» і «Ні, цинічно брешуть». Проголосували за цей час, за півтори години нашого ефіру, 1837 дніпрян, українців. 6 відсотків вважають, що російські полонені щирі. 94 відсотки вважають, що вони цинічно брешуть».
Щирість російських вбивць піддається багатьом сумнівам, адже промови виглядають, як заздалегідь підготовані на випадок полону. Рідко від ворожого бійця можна почути правду, і вона разюче виділяється на фоні стандартної «методички».
“Какие ещё задачи поставлены были?”
“Открывать огонь по оказанию сопротивления и по всем жителям города”.
“Был приказ обстрела гражданских?”
“Да”.
“Объекты?”
“И объекты жилого фонда”.
Не дивно, що більшість українців на довіряють зізнанням російських окупантів. Про все вони знали, проте не вистачає сміливості піти проти влади РФ. Адже на дезертирів у Росії чекають старі добрі «сталінські репресії».
Російським окупантам радимо: припинити брехати в очі українцям і здаватися, як чоловіки, визнаючи свої злочини. Здаватися і повертатися з України живими.
