Знов на ногах: історія бійця, який опановує протез
Повернутися до нормального життя. Дніпро залишається найбільшим хабом всебічної допомоги пораненим. Так у міському реабілітаційному центрі щоденно ставлять на ноги наших оборонців після важких поранень. З кожним пацієнтом працює мультидисциплінарна команда, яка складається з фізичних терапевтів, ерготерапевтів, логопедів, психологів.
Денис воював на Харківському напрямку. Там отримав поранення, в результаті якого чоловікові довелось ампутувати частину ноги. До реабілітаційного центру у Дніпрі потрапив у вересні минулого року.
“Я приїхав сюди на візку. Мене навчили користуватися милицями, щоб я сам себе підіймав і був у кращій фізичній формі”, – каже військовослужбовець Денис.
Разом із командою фахівців вчився ходитинаново, аби в майбутньому опанувати протез.
“Ходив на одній нозі, стрибав, долав сходинки, займалися психологічно”, – сказав Денис.
Нині Денис усміхається та навіть жартує. Каже, звісно, краще було з обома ногами, але й до протезу вже майже звик.
Протепотрапив у центр він слабким фізично і сильно травмованим морально, кажуть спеціалісти.
“Деякі вправи для постави відпрацьовуються перед дзеркалом, але він навіть не міг на себе дивитися. Боявся свого відображення. Ми пропрацювали ці моменти, і коли він уже прийняв себе, то тоді перейшли до наступного етапу – учбовий протез. І це був величезний крок всієї команди”, – розповіла інженерка-протезистка Ірина Ткач.
Щойно звик до тренувального протезу, чоловікові замінили його на постійний. Готувався до цього морально і фізично. Чотири заняття на день з різноманітними вправами.
“Коли пацієнт не використовує свою ногу, то у нього змінюється амплітуда руху, оскільки кінцівка не використовується. Важливо зберегти амплітуду. Так само і зі збільшенням м’язової сили. Людина не ходить, не задіює м’язи. І коли людина вдягає протез, то м’язи відвикли від того, щоб керувати протезом”, – зазначила фізична терапевтка Дарина.
Наразі Денис відпрацьовує ходу нерівними поверхнями, по снігу та ожеледиці, аби бути готовим пересуватись повністю самостійно. Зізнається, допомагає спілкування з побратимами в центрі, які також відновлюються після травм.
“Побачивши когось на різних етапах відновлення, вони надихаються. Бо хтось уже водить авто, хтось працює, хтось повернувся на фронт. Так вони розуміють, що ампутація – не вирок. Це просто зміна умов. Але це не заважає жити, це не є обмеженням. Можна жити і навіть працювати”, – сказала Ірина.
Після реабілітації захисник планує опанувати новий фах – IT. А спеціалісти вже готові допомогти йому призвичаїтись до нової роботи.
Читайте також: Колишній АТОвець Андрій Токар створює об’ємні картини
