“Ти мішень, коли їдеш на “нуль” забирати бійців”, – водій 128 бригади ТрО

Машина, як решето від ворожих уламків. Водій у ЗСУ перевозить не лише бійців, а й вантажі, необхідні для ведення бойових дій. Журналістам ДніпроTV вдалось поспілкуватися з Сергієм, який вивозить з поля бою захисників 128 бригади ТрО.

Сергій – водій у 128 бригаді ТрО. Він відвозить та забирає з “нуля” бійців. До великої війни працював пресувальником на заводі. Коли йому прийшла повістка, вже був морально готовий до служби.

“Я сказав дружині, що як тільки прийде повістка, я одразу їду у військкомат. Я не ховатимуся по кутках, як зараз робить пів України. Я знав, що повістка прийде, я знав, що це не три дні. Арестовичу я ніколи не вірив. Величезна країна, а люди – раби, безвольні раби, які роблять те, що їм наказують. Їх до цього готували 20 років”, – сказав військовослужбовець 128 бригади ТрО Сергій.

Бути водієм на фронті – означає щоденно ризикувати життям. Іноді Сергію доводилось спати по кілька годин на добу, не знімаючи берці. Він не раз попадав у ситуації, коли життя висіло на волосині. Найважче – вивозити поранених побратимів з поля бою.

“Я підскочив на машині, нас розвертає “мінометка”, а дрони падають, ніби насіння. Машина не глушиться, бо на ній РЕБ, вибухи не сильні, падають FPV. Ти їдеш – ти ціль. Напевно, тут немає різниці, чи ти водій, чи піхотинець, комусь легше, комусь складніше. Вакансія завжди відкрита. Я завжди казав, були випадки, – що ви там, водії? Заради бога, сідай, а я пішов на позиції. Я 4 місяці відсидів на позиціях, я знаю, що це таке”, – наголосив він.

Він ні про що не жалкує і нічого не хоче змінювати. Мріє тільки про відпустку.

Вдома на Сергія чекають рідні – в нього два сина, які пишаються батьком. А він пішов у ЗСУ заради кращого майбутнього для своїх дітей.

“Ми тут, на цій землі, щоб там, у них, панував мир. Щоб вони жили. А як? До Польщі поїхати? Вибачте, ми там не потрібні. Це лише тимчасово. Згодом вони й так скажуть: “Дорогі, час повертатися додому. Тут наша земля”, – зазначив Сергій.