«Без рук, без ніг. Таких поранених бачити найважче»,- Оксана, медрота 5 ОШБр

Вона могла залишитися вдома. Няньчити онуків, жити спокійним життям і згадувати десятки років, присвячених медицині.

Але коли почалася війна, Оксана зробила інший вибір.

За її плечима — роки роботи в лікарнях і військовому шпиталі Києва, порятунок поранених на евакуаційних потягах та безцінний досвід. Та й цього їй виявилося замало. Сьогодні вона щодня бореться за життя найважчих поранених на стабілізаційному пункті медичної роти 5 ОШБр.

Що допомагає не втратити віру після сотень важких змін?
Чому вона не пошкодувала про свій вибір?
І що насправді відчуває людина, яка щодня стоїть між життям і смертю?

Відверта розмова про службу, людяність, силу духу та те, що майже ніколи не потрапляє в об’єктив камери.