Виживання, мужність і порятунок побратимів: ексклюзивна історія Михайла Корсуна про евакуацію під обстрілом та мінами
За кожним воїном того дня майже по дрону. Під час рейсу Михайло на мить втратив свідомість — відключився; порані голоси, що просили допомоги, долинали лише по рації. Вони перехрестилися і сказали одне одному: «Буде що буде — спробуємо витягти». Малий, але є шанс — і цим шансом вирішили скористатися.
Усе відбувалося за лічені секунди. Михайло доставив міни, воду й паливо до потрібної точки, і саме в дорозі їх атакував ворожий дрон. Машина трохи зупинилася, він знову на секунду втратив свідомість, та швидко прийшов до тями. Головною задачею стало вивести авто з‑під обстрілу — і їм це вдалося завдяки злагодженим діям і прикриттю побратимів.
Укриття знайшли біля групи, що несла службу неподалік; там вирішували, чи розвантажувати машину. По рації надходили повідомлення про інтенсивні бої й масовані атаки дронів, поранені просили допомоги — і все це було лише через зв’язок. Коли активність трохи впала, командир дав команду: «Повзай, прикрию. В тебе є можливість — вискочи», і вони поїхали.
По дорозі збирали поранених — стільки, скільки встигли — і доставили їх на евакуацію до медпункту, де лікарі надали першу допомогу і робили внутрішньовенні ін’єкції. Але під час цього підходить командир іншої бригади й просить: «Потрібно ще раз їхати» — мить сумніву і рішення вирушити знову. Хоч уже було світло і видно, ризик лишався великий.
На повторному виїзді вони завантажили стільки бійців, скільки могли. Після удару кузов деяких машин було розірвано — лишився лише каркас, і люди вчіплялися за дах. Це був момент, що не стирається з пам’яті. Михайло вдячний, що Hummer витримав — він не упевнений, чи інша машина витримала б це.
Дорога була всипана підбитими машинами — і ворога, і своїми — та замінована; кожен кілометр міг стати фатальним. Михайло каже, що Бог милував — або, можливо, допомогли інші сили. Врешті їм вдалося виконати завдання.
Після доставки другої групи він звернувся до лікарів; ті зробили уколи і пропонували госпіталізацію, але Михайло попросив залишитися з підрозділом — один із поранених залишився під наглядом. Зброя і машина були на ньому, тому передати відповідальність просто нікого.
Коли його запитали, скільки людей він вивіз, він не зміг одразу назвати цифру: рахувати не було часу. Пізніше повідомили, що він підвіз близько тридцяти людей, з них 22 поранені. Багатьох він бачив уперше — вони були зі суміжних підрозділів. Особливо запам’ятався молодий француз на рації — смілива людина.
«Я не вважаю себе героєм», — каже Михайло. «Якщо є можливість врятувати хлопців, треба її використовувати, навіть якщо шанс невеликий». Було ризиковано, але кидати побратимів — він не міг. Коли повернувся, можна сказати, з пекла, і треба було туди повертатися знову — було секундне замішання. Але коли крім нього нікому було — він поїхав.
Читайте також: Фізичний терапевт з Дніпра, яка поставила на ноги сотні пацієнтів
