Від сценаріїв до фронту: історія Матвія «Голлівуда» з 108-ї бригади ТрО
Матвій із бойовим псевдо «Голлівуд» — мобілізований, а в цивільному житті представник рідкісної професії — сценарист. Цього року на телеканалі СТБ вийшов його серіал «Кохання та полум’я», де він став одним із авторів сценарію. Ще одна його повнометражна робота — «На Різдво обіцяють сніг» — нещодавно перемогла в конкурсі Держкіно.
— Я відкрив для себе професію сценариста за кілька років до повномасштабного вторгнення, — розповідає Матвій. — До того працював журналістом, робив розслідування для «Української правди».
У нього — троє дітей і дружина. Старші вже живуть самостійно. Коли дізнався про напад Росії, перше, що почав робити як глава родини, — шукати зброю. Він дістав мисливську гвинтівку й відправив дівчат на Західну Україну. Проте вони швидко повернулися, сказавши, що житимуть у Києві разом із ним.
— Я залишився з сім’єю, але відразу домовився з дружиною, що коли прийде час виконувати обов’язок — піду, — згадує «Голлівуд». — Мене мобілізували трохи більше року тому, на початку літа 2024-го. Звичайна історія: на вулиці підійшли представники ТЦК, і ми почали оформляти документи. Все було коректно, можливо, тому що я був готовий і не створював конфліктів. Я знав, куди хочу потрапити, і вже мав контакти зі 108-ю бригадою ТрО.
— Чому саме ця військова частина?
— Мені її рекомендували через досвідчене командування, повагу до особового складу та високий рівень підготовки новачків. Про забезпечення я не знав і був здивований, коли приїхав із БЗВП. Виявилося, що тут не лише добре навчають і озброюють, а ще й гроші платять!
— Якими були перші враження від військового колективу?
— Після БЗВП, яке нагадувало «совок», тут я відчув себе, наче у голлівудському кіно. Я побачив різницю між армією та війною. Є такий жарт: ішов на війну, а потрапив до армії. Так ось, тут цієї проблеми немає — тут відрізняють важливе від другорядного, немає непотрібної муштри. Головне — результат. У колективі мене прийняли добре. Крім українців, здебільшого добровольців, я зустрів тут вихідців із Колумбії та Великої Британії. Завдяки знанню англійської швидко адаптувався. Почав як стрілець, згодом став командиром відділення, а нещодавно — взводу. Це відповідальна посада, тому хочу отримати відповідну освіту.
— Чи мали Ви досвід строкової служби?
— Ні. Весь військовий досвід здобув уже тут, у 108-й бригаді ТрО.
— Як із формою та спорядженням? Чи доводилось щось докупляти?
— Багато чого отримав ще в навчальному центрі. Тут забезпечили зброєю та бронежилетом, усе видали й підігнали. Все зручно й правильно. Жодних проблем не було. Лише трохи довелось звикати до побуту, що для колишнього київського гедоніста було непросто.
— Пригадайте свій перший вихід на передову.
— Це була ротація в повній темряві. Спочатку було складно зорієнтуватися. Але коли опинився в окопі й роздивився, зрозумів, що все організовано логічно й надійно: зброя — напоготові, кава теж є. На БЗВП я чув, що піхота — це найстрашніше, але, як виявилось, «не такий страшний чорт, як його малюють».
— А як відреагували на перший обстріл?
— Спокійно. До того я не стикався з роботою артилерії, авіації чи ворожих дронів і боявся не стільки самих обстрілів, скільки того, щоб не осоромитись. У результаті виявилось, що сприймаю їх адекватно й не втрачаю зосередженості. У бригаді добре підготували: перед виходом на бойові позиції є час на злагодження та навчання.
— Поділіться історією з бойових буднів.
— Нещодавно день почався з того, що по нас почав працювати танк. Рашистських бронемашин тут давно не було, мабуть, вони розраховували посіяти паніку. Але вже за мить ми визначили напрямок польоту уламків, передали дані пілотам, ті підняли «пташок» і виявили ціль. Долучилось командування, працювали всі разом — і вже по обіді танк був знищений.
Читайте також: Дивовижний пес Беня шукає господарів
IMG 2836
IMG 2838
IMG 2837
