Удар по Дніпру 2 червня забрав життя рятувальника Антона Ярмоленка
«Спи, сонечко, за нас обох. Бережи сина з моїми очима. Обіймаю». Ці слова Антон Ярмоленко написав дружині напередодні смерті. 2 червня 35-річний заступник начальника 8-го державного пожежно-рятувального загону ДСНС загинув під час ліквідації наслідків російського удару по Дніпру.
«Кожного разу, коли Антон отримував звання лейтенанта, старшого лейтенанта, капітана, а потім майора, фотографуючись, він тримав сина на руках. І коли ми робили останнє фото, сміялися: чи втримає Антон, коли отримає звання підполковника, вже свого сина на руках?» — дружина загиблого рятувальника Марина Ярмоленко.
На жаль, Антон Ярмоленко вже ніколи не потримає сина на руках і не зробить фото на пам’ять у званні підполковника. Життя заступника начальника 8-го державного пожежно-рятувального загону ДСНС забрав підступний ворожий удар 2 червня. Тоді росія масовано била по Дніпру та знищила цілий житловий квартал.
Тієї ночі російська ракета забрала життя 16 людей, ще 40 постраждали. Під завалами залишалися мешканці. Саме на допомогу їм поспішав Антон Ярмоленко.
«Антон прибув на місце ліквідації наслідків ворожого обстрілу, переодягався, і в цей момент росія завдала повторного удару балістичною ракетою, який виявився несумісним із життям Антона. Він помер одразу на місці», — начальник 8-го державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС у Дніпропетровській області Максим Зозуля.
Не встигнувши одягнути форму та бронежилет, які були в машині, чоловік потрапив під численні уламки.
«Вирішили залишити деяке основне екіпірування Антона, яке він, на жаль, не встиг одягнути. Це його каска. Ми плануємо зробити в підрозділі куточок пам’яті з мармуровою табличкою, щоб залишити згадку про нього назавжди», — начальник 19-ї пожежної частини у Дніпропетровській області Олексій Зуй.
«Ми приїхали одночасно, але я знаходився з іншого боку цієї адреси. Це потім уже, коли все сталося, під ранок почали аналізувати. Я встиг кудись забігти, а він не встиг. Чесно, я не вірив. Не вірив і наступного дня, коли ми вже були на похованні», — каже Олексій Зуй.
«Він мені написав: “Спи, сонечко, за нас обох. Бережи сина з моїми очима. Обіймаю”. І правда, я тримаюся тільки тому, що дивлюся на Ярослава, і в нього справді татові очі. Це останнім часом дає мені сили прокидатися і намагатися жити далі», — дружина загиблого рятувальника Марина Ярмоленко.
Такими були останні слова Антона. Він написав їх дружині вже після виїзду на завдання. Тієї ночі подружжя прокинулося від дзвінка диспетчера близько другої години ночі.
«У нас завжди була така традиція: перед тим, як він виходив, я його міцно-міцно обіймала і казала: “Завжди пам’ятай, ми тебе чекаємо”. Він відповідав: “Я знаю, я тобі обіцяю, я повернуся”. Він завжди це казав і завжди виконував свою обіцянку. Але так вийшло, що цього разу, не зі своєї вини, він уже не зміг її виконати», — розповідає Марина Ярмоленко.
Йому було 34. Для колег — професіонал і керівник. Для дружини Марини — найближча людина. Вони познайомилися ще студентами у Кам’янському. Навчалися на одному курсі, дружили, а згодом створили родину.
«У нього була неймовірна посмішка, дуже добрі очі. Він був веселий, життєрадісний, але водночас стриманий, спокійний, розсудливий. Мені це в ньому подобалося. Ми були разом 13 років і 3 місяці. Він узяв мене за руку 18 лютого 2013 року, і відтоді ми пройшли разом ці 13 щасливих, неймовірних років», — дружина загиблого рятувальника.
Спочатку Антон здобув спеціальність теплоенергетика. Згодом вирішив вивчитися на рятувальника. Працював у пожежних підрозділах Кам’янського, а пізніше перевівся до Дніпра.
«Останнім часом у нього дуже добре почала складатися кар’єра, і люди про нього дуже добре відгукувалися. Мені здається, коли він перейшов працювати до Дніпра, то сам розквітнув як людина», — старший брат загиблого рятувальника Роман Ярмоленко.
Попри нову посаду заступника начальника загону, яку він обійняв лише два місяці тому, Антон завжди прагнув бути поруч з особовим складом на всіх надзвичайних подіях. Саме тому звістка про його загибель стала ударом для всього колективу.
«Постійно рвався на всі прильоти, на всі небезпечні події, на гасіння пожеж. Завжди був поруч», — начальник 8-го державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС у Дніпропетровській області Максим Зозуля.
«Основним його завданням на місці робіт під час прильотів було, звичайно, зберегти особовий склад. Він завжди переживав за людей більше, ніж за себе», — начальник 19-ї пожежної частини у Дніпропетровській області Олексій Зуй.
«Мій брат був дуже світлою людиною, дуже життєрадісним, будував плани. Ми часто збиралися сім’ями — моєю родиною і його родиною. Тепер я точно скажу всім: ніколи не забудемо і не пробачимо», — старший брат загиблого рятувальника Роман Ярмоленко.
Плани на майбутнє в Антона були простими й зрозумілими. Разом із дружиною вони нещодавно придбали земельну ділянку і мріяли про власний будинок. Служба забирала багато часу. Інколи — навіть сон. Але кожну вільну хвилину чоловік намагався проводити з родиною та 8-річним сином Ярославом.
«Він добрий, ласкавий і дуже сміливий. Тато загинув від удару балістичної ракети, від повторного удару, коли приїхав рятувати людей з-під завалів. Тато був Героєм. І є Героєм», — син загиблого рятувальника Ярослав.
Читайте також: Двоє людей постраждали: ворог понад 50 разів атакував Дніпропетровщину безпілотниками
