«Повернувся з-за кордону захищати Україну»: у Дніпрі вшанували полеглого бійця Олександра Дубовика
З початком повномасштабної війни чоловік залишив життя за кордоном і повернувся в Україну, щоб боронити рідну землю. У грудні 2022 року він загинув у боях на Донеччині. Майже п’ять місяців рідні сподівалися, що Олександр живий. Та, на жаль, захисник так і не повернувся додому. Останні миті життя українського воїна потрапили на відео з дрона. На честь полеглого захисника на фасаді його рідної школи відкрили меморіальну дошку.
Дніпро продовжує вшановувати пам’ять захисників, які віддали життя за Україну. На фасаді школи, де навчався Олександр Дубовик, встановили меморіальну дошку.
Разом із дружиною та сином чоловік проживав в Ізраїлі. Там у подружжя народилася друга дитина — донька Софія. Однак із початком повномасштабної війни Олександр вирішив повернутися в Україну, аби захищати свою державу.
«Ми були категорично проти, щоб він ухвалював таке рішення, але він просто поставив усіх перед фактом. Сказав: “Я їду, і все. Я не можу сидіти там”», — розповіла сестра полеглого захисника Олена Комарова.
Олександр служив старшим механіком-водієм на Сіверськодонецькому напрямку. Попри складнощі служби, він завжди зберігав оптимізм, жартував і допомагав іншим не втрачати бойового духу.
«Запитую, що там, як там, а він каже: “Та все добре, тобі не треба, все добре, у мене все гаразд”. Хоча я знаю, що там страшні речі відбувалися. Він завжди був на позитиві, у всьому бачив якийсь позитив. Якщо там безвихідна ситуація, для нього, здається, таких ситуацій не було», — згадує Олена Комарова.
За кожної нагоди Олександр намагався зв’язатися з рідними хоча б на кілька хвилин, щоб почути їхні голоси.
«З його дружиною завжди були на зв’язку: переписки, голосові повідомлення, дзвінки. Вона каже: “Він не виходить на зв’язок”. Хоча він попереджав: “Не переживай, я можу деякий час не виходити на зв’язок, ми заступаємо на позиції”. І сталося так, що взагалі не було жодних відомостей. Уже тиждень минув», — розповіла сестра захисника.
Майже п’ять місяців Олександр вважався зниклим безвісти. Рідні до останнього сподівалися, що він живий. Згодом із військової частини надійшла трагічна звістка: захисник загинув у грудні 2022 року на Донеччині.
«Вони казали, що там сіра зона, що не можуть туди дістатися, не мають жодної інформації, просили чекати. Згодом з’явилася можливість потрапити на їхні позиції. Хлопці, які евакуювали поранених, дістали Сашка — уже загиблого — та ще одного побратима», — пригадує Олена Комарова.
«Дружині Сашка показали відео, як його впритул розстріляли. Зняли каску і розстріляли впритул. Хоча він був поранений: у нього була поранена стопа і, здається, рука. А це були вже вирішальні кулі. На той момент він був живий. Навіть було видно, як цей нелюд, який його вбив, із ним про щось спілкувався», — розповіла Олена.
Сестра полеглого Героя зазначає, що понад усе Олександр прагнув, аби його родина жила у вільній та незалежній Україні, а діти мали щасливе майбутнє на рідній землі.
«Він дуже хотів повернутися сюди й будувати своє життя саме тут. Хотів, щоб його діти тут росли. Саме через це він і пішов. Казав: “Я не зможу… Я планую через пару років повернутися, а на моїй землі війна. Я маю захищати, маю щось робити, щоб мої діти повернулися в мирну країну і в них було майбутнє”», — поділилася Олена Комарова.
За мужність і відвагу Олександра Дубовика посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня. Меморіальна дошка на його честь нагадуватиме наступним поколінням про подвиг захисника та високу ціну, яку Україна платить за свободу.
«Коли ми в Дніпрі відкриваємо меморіальні таблички на стінах наших ліцеїв і шкіл на честь загиблих воїнів, ідеться не лише про вшанування їхнього подвигу. Це також виховання наших юних дніпрян і дніпрянок у дусі патріотизму та вдячності захисникам, які віддали найдорожче, що є в людини, — життя», — зазначив заступник міського голови Андрій Денисенко.
Читайте також: У районі Малинівки на Краматорському напрямку тривають бої: ЗСУ уразили позиції противника
