Породіллі тікають від війни: як у Дніпрі допомагають вагітним переселенкам
З початку наступу росії, в Україні на світ з’явилися десятки тисяч малюків. Залишатися на окупованих територіях вагітним вкрай небезпечно, тож частина з них вимушено приїхали до Дніпра, аби народжувати у безпеці.
На початку повномасштабного вторгнення росії до України, Вероніка разом з чоловіком та своєю родиною з нетерпінням чекала на народження дитини. Дівчина тоді була на сьомому місяці вагітності. Каже, до війни народжувати та виховувати дитину планували у рідному Сєвєродонецьку.
Вероніка Роменська, переселенка з Сєвєродонецька: “Уже была 34 неделя, и я относительно не знала как уехать, и мне помогли. Меня быстро эвакуировали. Буквально вечером была гуманитарная помощь, а утром меня уже увезли. Мама об этом не знала, муж остался, потому что у него дедушка лежачий, также у него много животных. Меня сюда привезли на скорой помощи, в больницу Мечникова. Там меня обследовали где-то неделю, и мои друзья из Северодонецка договорились, и меня через неделю поселили в центр”.
У Дніпрі Вероніка опинилася без родичів та чоловіка, проте, у шелтері для переселенців швидко знайшла собі нових друзів, які й зустрічали її після виписки з полового будинку.
Вероніка Роменська, переселенка з Сєвєродонецька: “Меня встречали, мне было очень приятно. С цветами меня Наталья встречала и ее знакомый здесь, с центра. Но хотелось, конечно, чтобы муж встречал, мама. Но, увы…”
Сина дівчина назвала на честь свого чоловіка – Вадим. Вероніка зізнається: дивлячись на те, що це її перша дитина, думала, буде важче. Проте Вадим народився дуже спокійним та слухняним хлопчиком: “Родился он 3,5 килограмма, 54 сантиметра. За 4 дня в роддоме он скинул 140-130 грамм, как и все дети чуть-чуть сбрасывают. С питанием все хорошо, но кушает больше, чем остальные. Не знаю с чем это связано, наверное, гены”.
У дніпровському шелтері мешкає вже понад 70 дітей з різних куточків України. Організатори щоденно співпрацюють з різними волонтерськими організаціями, аби у дітей та їх батьків було все необхідне.
Тетяна Янушкевич, координаторка центру по розміщенню переселенців: “Ми направили одного з жителів нашого центру для того, щоб він допоміг зібрати з лікарні. До того часу було підготовлено все, що необхідно для малечі. Випрали одяг, який нам надали громадські організації, Червоний Хрест, звичайні люди, містяни, фірми – те, що було необхідно для малечі”.
Організатори шелтеру підготували також власну кімнату для породіллі з новонародженим.
Тетяна Янушкевич, координаторка центру по розміщенню переселенців: “Заздалегідь підготували найбільш підходящу кімнату для неї. Це кімната зі всіма зручностями, душовою кабіною. Бо ми розуміли, що вона нікуди не зможе переїхати, оскільки вона в такому складному стані до нас звернулась”.
Зараз Вероніка з сином знаходиться в повному комфорті та безпеці, проте дівчина щодня сподівається як можна скоріше возз’єднатися зі своїми рідними, які й досі знаходяться під обстрілами.
