«Плачу, коли згадую Маріуполь»: багатодітна родина загиблого нацгвардійця потребує житла

Про загибель чоловіка нацгвардійка Євгенія Іванова дізналась лише тоді, коли дивом вирвалась з трьома доньками з оточеного Маріуполя. Планувала виїхати до Європи, але все ж залишилась в Україні. Два роки родина живе у Дніпрі, їм надали кімнату у соціальному гуртожитку. Але Євгенія говорить, їм мають виділити квартиру. Жінка навіть готова подавати позов до суду.

Євгенія познайомилась з Сергієм на службі у Маріуполі. Створили родину, виховували трьох доньок і не думали, що 24 лютого 2022 року їхнє щасливе життя закінчиться. З того дня сім’я  роз’єдналась, Сергій боронив місто, а Євгенія залишилась з дітьми. 17 днів жили у підвалі, пили воду з батареї, готували коржики на вогні. У їхній будинок було два влучання ворожими ракетами.

«8 березня він востаннє приїхав, і в нього в сумці була парасолька, і я кажу – що це таке, де ти взяв? Він каже – я не знаю де, але сьогодні 8 березня, це буде тобі подарунок. І цю парасольку я завжди з собою беру, вона одна в родині», — поділилася щемливими спогадами Євгенія Іванова, нацгвардійка з Маріуполя.

Їм пощастило евакуюватися з Маріуполя до того, як почались фільтраційні перевірки. На блок-постах рашисти тоді не дуже прискіпливо перевіряли речі.

«Я везла багато чого військового – одяг, сухпаї, документи свої особисті військові, жетон, все везла. УБД, посвідчення, це моя мама, ми вшивали в штани їй кишеню робили в Бердянську, і вона все везла на собі. А сухпаї ми в сумках везли, і форму», — пригадала Эвгенія Іванова.

Про загибель чоловіка від поранень дізналась вже у Запоріжжі. Після цього зупинились у Дніпрі. Євгенія продовжує нести службу, родині час від часу допомагають благодійники.

«“Мрія” допомагали продуктами, дітям і паурбанки, навушники. Те, що вони зможуть самі дістати, вони допомагають», — розповіла Євгенія Іванова про допомогу благодійного фонду.

Старша Маргарита – студентка, навчається в університеті на перекладача. Всі її друзі нині живуть у різних куточках України та світу. Минуло два роки, але дівчина досі не може згадувати про те, що довелось пережити в Маріуполі.

«Мені боляче згадувати про Маріуполь, про друзів, про своє життя. Я починаю плакати», — розповіла Маргарита Іванова, стрша донька. 

Софія важко переживає загибель батька, її довелось відправляти на психологічну реабілітацію. Чотирирічна Василина вже не пам’ятає тата, впізнає його тільки по фотографії.

«Я ходжу у садочик. Мені там подобається. Там багато діток. Там ми вирізаємо, клеємо, малюємо. Малюємо та вирізаємо ми там», — розповіла Василина Іванова, молодша донька.

Нині багатодітна родина проживає у соціальному гуртожитку для маріупольців. Але мріє про власне житло. Загиблий чоловік давно був зарахований на квартирний облік як глава родини, що потребує поліпшення житлових умов.

«Так як зараз реєстри всі закриті, тобто я нічого не можу зробити. Наскільки я змогла сама дізнатись, що протягом двох років мені військова частина, чи Нацгвардія, я не знаю, міністерство, але повинні забезпечити як родину загиблого житлом. Але та частина нічого для цього не робить», — розповіла Євгенія Іванова, нацгвардійка з Маріуполя.

Поки Євгенія листується з частиною, але якщо справа не зрушить з мертвої точки, вона буде подавати позов до суду. Вона мріє і про повернення до Маріуполя, але не впевнена, що місто звільнять найближчим часом.

Читайте також: Для зручності пацієнтів і медперсоналу: у лікарнях Дніпра замінять ще 7 ліфтів