«Дике поле»: польська волонтерка та письменниця написала книгу про військових 128-ї ОВМБр
Пліч-о-пліч із військовими 128-ї бригади польська волонтерка Ольга Соляж уже 4 роки. Вона буває і на позиціях, і у відносно тилових районах. Саме з цього досвіду народилася її репортажна книга «Дике поле», яку презентували у Дніпрі. У виданні — історії бійців та реалії фронтового життя зсередини. Детальніше — далі.
Від волонтерських поїздок до життя на фронті — таким став шлях польської письменниці та волонтерки Ольги Соляж після початку великої війни в Україні. І вже у Дніпрі вона презентували репортажну книгу «Дике поле», що розповідає про військових 128-ї бригади.
«По-перше, я волонтер з 2014 року, і в мене вже був якийсь досвід бути напередку, так би мовити. Коли почалося повномасштабне вторгнення, я розуміла, що як громадянка Польщі я також не можу сидіти, стояти осторонь, бо це також моя війна. І абсолютно я вирішила, що фактично перші години почати збір на Збройні Сили України і почала допомагати», – Ольга Соляж, польська письменниця, волонтерка.
Разом з військовими Ольга пліч-о-пліч з 2022 року. Коли вперше побачила, як бійці виходять з оточення – почала записувати їхні історії.
«Я приїхала 20 квітня до них. Вони тільки вийшли вночі з оточення. І саме це я описала в книжці – їхній перший шок відчуття війни. Тому що до того вони ж були на полігонах, правляли. Більшість з них абсолютно це були просто цивільні хлопці, які не були обстріляні, які не мали досвіду війни», – Ольга Соляж, польська письменниця, волонтерка.
Саме цей досвід, каже авторка, і визначив характер майбутньої книги. Страх, адреналін, виснаження, біль та полегшення, що вдалося повернутися до своїх.
«Кожен з них вперше зустрівся, можна сказати, око в око зі смертю, бо вони були під сильними обстрілами. І це був дуже, я б сказала, навіть, інтимний момент. Страх – це момент, коли ти починаєш розуміти реальну небезпеку. Часом, намагаються зробити аналогію до молодого водія, який тільки що отримав права, і він не розуміє, що ще може його чекати на дорозі. І він їздить швидко, трошки безбашено», – Ольга Соляж.
Писати книгу вона продовжувала вже на позиціях — там, де тривали активні бойові дії.
«Перша частина – це воєнна оповість польською, тобто «Дике поле – воєнна оповість». І я першу частину закінчувала в 2025-му році, навесні. Це були позиції на березі річки, на березі Дніпра, і вони були більш небезпечними, бо це було з другого боку Дніпра. І я там сиділа два місяці в бліндажі і закінчувала писати книжку», – польська письменниця, волонтерка.
Книга розповідає не лише про війну, а й про фронтові будні. У ній — історії про чорний гумор, який допомагає військовим триматися, та вміння цінувати кожну мить життя. Окремі розділи присвячені порятунку половецьких баб — унікальних пам’яток культурної спадщини українського степу.
«Ми якийсь час перебували, фактично за 40 кілометрів від Гулайполя, і ми відчували цей дух свободи. Зрештою в нашому штабі, в нашому батальйоні пам’ятають прапор Махна – воля, або смерть». Одним словом, це пряме розуміння, що це нащадки тих же махновців, що нащадки козаків, люди, які спокійно віку воюють за свободу», – Ольга Соляж.
Героями книги стали військові 128-ї бригади «Дике поле». За час спільної роботи польська волонтерка стала для них справжнім другом і підтримкою.
«Дуже добре допомагає, на всі потреби наші закривається. Ну, і ми її бережемо, вона нас береже. І накруги неї гуртується наша, ну, зводне. Кожен тягнеться на неї. Вона уїжджає на два місяці, речі оставлені, ніхто не троне. Подзвонить, каже, відвезете щось, хтось приїде, щось видасть. Як жінка, коли приїжджає, чистота, порядок», – Дмитро, військовий 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле».
«Вона привезла купу медикаментів, з усіма поділилися. Потім Ольга наступний раз привезла так багато корму. І ми пішли по Вільному полю, поки був час, не було обстрілів, і пішли підгодовувати тварин. Так ми познайомилися, і так ми до 2024-го року періодично зустрічалися. Я книгу ще не бачила, я все Ольгу питала у коментарях, я кажу, Оля, скажи, де придбати книгу? Говорю, на будь-якій мові, мабуть, на польській, я все переведу сама. І дуже хочеться почитати, що за мою бригаду пишуть», – Катерина, медикиня 128-ї окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле».
Вже наступного року українські читачі зможуть побачити другу частину репортажного видання, яке вже вийшло друком у Польщі.
Читайте також: Межівський напрямок (Дніпропетровщина): на ділянці Муравка – Біляківка продовжуються важкі зустрічні бої
