На псевдо «Матвєй»: історія оборонця Бахмута
Йому дискомфортно, коли перехожі кидаються з обіймами і дякують за захист. Поза фронтом не носить однострій і ніяковіє, коли питають про нагороди від Залужного. Вадим Матвєєв пішов на фронт зі спорту. Грав за регбійний клуб «Дніпро». Пліч-о-пліч з ним билися його друзі-спортсмени, а після поранення від ампутації його теж врятував гравець його команди. До Дня захисників і захисниць України – історія оборонця Бахмута на псевдо «Матвєй».
Уперше на стадіоні за останні майже 2 роки. Тут він — гравець регбійного клубу «Дніпро» Вадим Матвєєв. А на війні, у рідній легендарній третій штурмовій бригаді, його звали просто Матвєй. Він бився за Бахмут.
Вадим Матвєєв, захисник України: «Це були найжорстокіші бої, в яких ми побували. Це було бойове хрещення для нашого бату. Контакт 20-30 м. Ти бачиш, хто в тебе стріляє, хто вилазить. Ынколи було видно, як вони копають ямки собі — земля підлітає вгору. Ми були спочатку вп’ятьох в кімнаті, а через декілька днів залишились із побратимом удвох. І якось дні три ми просто лежали. День на четвертий попустило».
За ті бої має дві нагороди від Залужного, одну — від Сирського. І розбиту вщент руку. Матвєй тільки місяць тому в реабілітаційному центрі навчився трохи ворушити пальцями. Кінцівку розбило уламком, коли евакуював побратимів.
Вадим Матвєєв, захисник України: «У перші хвилини поранення була думка, що рука повисла і її відірвало. Вона трималась на манжеті куртки. Почали розрізати куртку, дивитись, що і як. Зверху наче все норм, все ціле, побратим каже, а там каша. І каже: «Все нормально, братан, все буде добре».
Від ампутації його врятував дніпровський друг-лікар, теж гравець команди регбі. Зібрав пошматовану руку буквально по кісточці. Кілька місяців кінцівка була закута у спеціальний апарат, днями його зняли. Далі – ще одна операція і реабілітація. Чутливість руки, кажуть медики, за рік відновиться на 70%.
Вадим Матвєєв, захисник України: «Щодо регбі, ну, може в паралімпійську збірну, може трохи пізніше. Ми всі чекаємо ветеранське регбі, де можна 10 хвилин грати і 15 відпочивати».
А ветеранська збірна буде чималою, каже Вадим. Майже всі гравці його команди, а це зо 20 спортсменів – на війні. У порожній нині роздягальні згадує, як готувались до ігор, як радились і перемагали. Останній сезон завершили бронзою у змаганнях.
Від початку великої війни Вадим теж волонтерив. А після кількох поїздок на фронт вирішив залишитися і битися.
Вадим Матвєєв, захисник України: «За друзів, за тих, хто там поряд. За тих, хто дома, за сім’ю, в цілому за країну. Тому що те, що відбувалось у Бучі, якщо б ніхто не пішов, ніхто не робив би ту справу, то це могло бути і у Львові зараз».
Вадим знову рушає на лікування. Каже, війна його майже не змінила. Хіба ніяковіє, коли перехожі надто емоційно дякують. А ще – перестав будувати далекоглядні плани.
«Далі – не знаю. Зараз лікування. Наскільки відновиться рука, в цілому стан наскільки відновиться. Можливо, повернусь. Перемога буде, вона буде наша, але якою ціною… І чи це буде насправді перемога, тому що стільки людей загинуло».
Читайте також: Сповідь про війну, мир та Україну: історія бійця до Дня захисників і захисниць України
