З 2014 року він став на захист країни. Протягом останніх 9 років побував у багатьох гарячих точках. Отримував поранення, одужував та знову повертався в стрій. Аж доки лікарі не заборонили йому служити зовсім. Проте, він знайшов себе й у мирному житті. Сповідь про війну, мир та Україну бійця на позивний «Махно».

«Був тут захід. Запросили мене прийняти участь у висаджені цієї алеї, алеї сакур. Це дерево, яке мені довелося посадити».

Зі щирою посмішкою боєць на позивний «Махно» на майбутній Алеї Героїв демонструє власноруч висаджене деревце.

—Це перше дерево, яке ви посадили?

—На щастя чи на жаль, ні, не перше. Але в місті, в сквері, в одному з моїх найулюбленіших місць — це вперше. І мені це доволі приємно.

З 2014-го чоловік є учасником багатьох значних подій в Україні. Від Революції Гідності і до найкривавіших гарячих точок фронту.

Олександр, «Махно», захисник України: «Воно почалося трошки раніше, зі студентських років. Бо такі революційні в мене ідеї, такий бунтівний, що, на кшталт нашої держави, дуже прагнення до справедливості. З цього часу все почалося для мене — моя революція і моя війна».

За час служби «Махно» отримав кілька серйозних травм. Одну пригадує із жахом. Коли вночі в їхню частину прилетіло три «Іскандери». Демонструє осколок, який мав його вбити.

Олександр, «Махно», захисник України: «Я пам’ятаю, як хлопці, що вибігають переді мною, штовхають залізні великі двері на вихід, на плац з казарми. І дуже сильний вибух. Вибуховою хвилею вминають ці двері, до яких я вже підбігав, і відштовхує мене на кілька метрів назад. Вогнем обличчя розпечене таке, полум’я. То був вибух. І після того, як я прийшов до тями, тих хлопців мені довелося вже накривати».

Боєць має кілька нагород. Одну — за визволення Рубіжного. Там відбив атаку близько 30 росіян і дивом лишився живим. Чоловік сотню разів був за крок від загибелі. Говорить, не набожний, проте, один іменний талісман проносив із собою протягом всієї служби.

Олександр, «Махно», захисник України: «Це з якогось храму хрестик із розп’яттям і така іконка Олександра. Святий він чи Олександр Македонський, чесно кажучи, не дуже в цьому знаюся. Але я поклав у кишеню, згодом до розгрузки, у бронежилет. І в такому вигляді він увесь час був зі мною».

На фронті — «Махно», у повсякденні — Олександр Коваль, через бойові травми не може піти на фронт. Знайшов себе у мирному житті. Працює, допомагає таким бійцям, як сам, бере участь у громадському житті, вступив до магістратури та навіть планує написати книгу. А ще — мріє про нашу перемогу.

—Що ви будетет робити, Саша, на другий день після нашої перемоги?

—Звісно, що ми будемо святкувати перемогу. Це будуть гучні гасла, наші прапори на всіх алеях і у центрах міст нашої країни. Гімни співати будемо і радіти перемозі.

Читайте також: Мер Дніпра привітав курсантів Університету внутрішніх справ зі складанням присяги працівника Нацполіції