Бойові медики «Шумахери»: сотні врятованих життів
Тиснуть на педаль газу і мчать 170 кілометрів на годину. Це «Шумахери» – група бойових медиків 128-ї ОМВБр «Дике поле». Їх троє: двоє водіїв і один лікар, а керує ними 24-річна Настя із позивним Бусінка, про яку ми розповідали напередодні. Втім, є і четвертий член команди – мовчазний, але надійний. Один день із тими, хто, ризикуючи власними життями, рятують інших, провела знімальна група Дніпро TV.
«Їдемо 170 вже, просто»
Така швидкість для них звична справа, адже від них залежить життя побратимів. Це бойові медики. Група складається з трьох: медик та двоє водіїв. Себе називають «Шумахерами». Працюють 24/7. Керівництво дає наказ, екіпаж готується до виїзду. Аптечка, зброя, бронежилети – і в дорогу.
«Ми займаємося переважно евакуацією, але бувають моменти коли ми приймаємо участь у надані допомоги, стабілізація пораненого, ми надаємо до медичну допомогу, зупинка кровотечі, стабілізація дихання, забезпечення, щоб людина дожила до лікарні, до лікаря, який може надати кваліфіковану допомогу», – бойовий медик 128-ї ОВМБр «Дике Поле» Владислав.
На Запорізькому напрямку «Шумахери» працюють з весни цього року, працюють злагоджено – немов механізм. Втім, коли питаю про роль кожного – відповідають сором’язливо.
«Саме головне дивитися на дорогу, коли ми виїжджаємо то буває, що машини на зустріч їдуть, треба дивитися, то можна в аварію попасти, або зачепити машину. Сам головне швидко приїхати, вибігаємо з машини, якщо 200, то його у двох закидуємо, а 300 чим швидше сядуть ти краще, і так само, задом-передом швидко треба виїжджати», – водій-санітар 128-ї ОВМБр «Дике Поле» Михайло.
Та є і четвертий член команди: чорний пікап, його хлопці називають «Ластівка». Неговірка, втім, надійна і міцна подруга. Головне, кажуть хлопці, дбати про неї. Перед кожною поїздкою машину ретельно оглядають і перевіряють мастило. Під час однієї з евакуацій Ластівку поранило, втім, вона вціліла.
«Ця машина коли Слав Богу нас врятувала, був ждун на оптоволокні, в нього стріляли, він хотів з боку зайти та вдарити, не вийшло, впало в землю, але машину покоцало», – водій-механік 128-ї ОВМБр «Дике Поле» Владислав.
Працюють «Шумахери» щоденно, скільки врятували людей – не рахували, втім, їхня кількість давно перевалила за сотню.
Крім побратимів, евакуюють і цивільних. І останніх часто доводиться мало не вмовляти.
«Буквально на руках заносимо, і в авто грузимо, бабусю ми не можемо посадити у кузов, як хлопців, я сідаю, вона в мене впирається і я тримаю всю дорогу до такого доходить», – бойовий медик 128-ї ОВМБр «Дике Поле» Владислав.
Рятують навіть тварин.
Шумахери їдуть там, де пекло. Неодноразово і самі потрапляли піл обстріли.
«Проводячи евакуацію потім, ми забрали поранених, і вже поверталися, перед нами зробили скид, і почали бити, граната зірвалася під машиною, і вона не могла їхати. Після того нас почали крити всім, дрони, артилерія, міномет, поравали наше авто, ми потім кілометри 2-3 протягнули пораненого», – бойовий медик Владислав.
Зізнаються, найтяжче – це усвідомлювати, що тебе чекають поранені, а миттю дістатись до побратимів неможливо через щільність вогню.
«Коли кажуть, що треба виїжджати, то проміжок очікування, 2,3,4 може ніч, а може день, оце очікування це саме болюче що є», – водій-санітар Михайло.
«Ти можеш їхати по одного, а забрати десяток. І ти якось, ну, на це не акцентуєш. Твоя задача приїхати, забрати, надати допомогу і в безпечне місце відвести. Все інше це вже діло. Ну, там вже будуть розбиратися. А стосовно цивільних, то в нас їх багатенько залишилося ще в населеному пункті. Ну, останнім часом, от починаючи з того тижня, ну, ми до десятка вже вивезли», – т.в.о. начальника медичного пункту 128-ї ОВМБр «Дике Поле» Анастасія.
Так і працюють «Шумахери» 24 на 7 під керівництвом 24-річної Насті на псевдо Бусінка. До великої війни бойовий медик Влад був студентом, водій-санітар Мишко крутив кермо, а от його напарник Владислав вже протягом 7 років служив у війську. І кожен із них зізнався: мріють, аби теперішньої роботи в них більше не було і радо повернулись би до свого попереднього життя. А Ластівку відправили би на заслужений відпочинок.
Читайте також: Місцева пам’ять — сила нації. Як музеї протидіють забуттю.
