Геннадій Корбан: «Війна надовго, все треба планувати на три кроки наперед»
Інтерв’ю голови Штабу оборони Дніпра Геннадія Корбана для ДніпроTV.
https://www.youtube.com/watch?v=rL4fX-T9fRs
Удари по енергетиці: ворог хоче викликати колапс України, але Дніпро серйозно готувався з весни.
– Тиждень тому у нашому ефірі Ви сказали, що ситуація на фронті переломна, попереду чекає важкий місяць. І ось ми бачимо багато подій, бачимо, як ворог намагається перехопити ініціативу, але не на полі бою, а швидше психологічно деморалізувати. Хотілося б дізнатися Вашу думку про ці спроби: наскільки вони небезпечні, як можна їх мінімізувати і якось протистояти.
По-перше, росія продовжує обстріл нашої енергетичної системи. 30% електростанцій зруйновано, запроваджено режим економії. Яка мета цього і як довго це все може тривати?
– Справді, ми обговорювали з Вами, що жовтень може видатися досить важким місяцем для України, для українців, для дніпрян зокрема.
З чим це пов’язано? Це пов’язано з тим, що ворог знову змінив тактику, вони вирішили завдавати ударів по критичній інфраструктурі. Насамперед це енергетика, на енергетику зав’язано все.
По суті, вибиваючи енергетику, ми не тільки втрачаємо світло в наших будинках, але це і втрата роботи для підприємств, це зупинка водоканалу, це зупинка іншої критичної інфраструктури, такої як електротранспорт, насосних станцій і так далі, і так далі. То є це велике лихо насправді, тому що ворог таким чином збирається викликати колапс у нас в країні, особливо в наближенні зимового періоду, холодів, коли потрібні будуть і світло, і опалення для того, щоб людям виживати у своїх будинках, мати хоч якусь роботу, хоч якийсь дохід для того, щоб мати можливість прогодувати себе і так далі. Сьогодні ми бачимо, що ворог зайняв досить жорстку позицію і практично знищує нашу енергетичну інфраструктуру, і це дуже небезпечна ситуація для країни в цілому, для людей, для існування.
Я одразу говорив: по-перше, я цю ситуацію прогнозував ще у травні місяці. Я боявся навіть писати, чесно Вам скажу, відкрито у Фейсбуці про це, бо я розумів, що восени вони можуть почати удари по критичній інфраструктурі.
Можу сказати одне, що місто готувалося до цього питання. Серйозно готувався до цього питання. Тобто всі трансформаторні підстанції, включаючи трансформаторні підстанції для електротранспорту, укріплені бігами, укріплені піском, укріплені спеціальними конструкціями для того, щоб стримувати або відбивати подібні удари по інфраструктурі.
Звісно, пряме попадання ракети в трансформатор – усі ці речі можуть і не захистити, але можуть і захистити. Розумієте, не завжди вони б’ють точно, а б’ють десь поряд, і тому, звісно, інфраструктуру треба захищати.
Кабмін задумався про захист інфраструктури, лише коли ворог почав бити по ній.
Місто готувалося до цього питання.
Є проблеми, пов’язані з Укренерго – про це мало думати міністерство, про це мав думати Офіс Президента, Кабінет Міністрів. Але вони палець об палець не вдарили. І ми бачимо, що сьогодні ворог вибиває фактично інфраструктуру Укренерго, перетікання між областями. І фактично ми, як Дніпро, як місто, Філатов, як мер, не може вплинути на ці процеси взагалі ніяким чином, на жаль. Це компетенція Кабінету Міністрів. Пряма компетенція. Тому навіть по недавньому обстрілу Наддніпрянської ТЕЦ: звичайно, ТЕЦ завдано шкоди, але ТЕЦ здебільшого працювала на постачання тепла місту. І ми сподіваємося, що ця інфраструктура не зачеплена. Ми ведемо зараз переговори з ДТЕКом, який володіє Придніпровською ТЕЦ, і так далі. Але неподалік неї знаходилися трансформатори Укренерго. І я скажу, що завдано непоправної шкоди цій інфраструктурі. Я чесно скажу: мені важко навіть відповісти, що потрібно робити в цій ситуації.
У цій ситуації треба мати або резервні потужності, тобто ці трансформатори, або їх треба було захищати. Але це інфраструктура, про яку має дбати Кабінет Міністрів.
На жаль, ми бачимо, що вони почали про це думати лише після того, як ворог почав завдавати ударів по цій інфраструктурі.
Ось така проблема.
Тож давайте дивитися, що буде далі. Я не маю оптимізму з цього приводу. Чесно скажу.
«Ситуація може призвести до катастрофи», – Корбан про інфраструктуру Дніпропетровщини після ударів.
– Якою є ситуація з об’єктами критичної інфраструктури по нашій області? Після всіх цих обстрілів у якому стані?
– Я знаю, що в області робляться певні кроки. Є великі втрати цієї інфраструктури у Вільногірську. Там було чимало підстанцій укренерговських. У Павлограді завдано великих втрат цій інфраструктурі. Знову ж таки, в районі Наддніпрянської ТЕЦ знаходилися також трансформатори Укренерго. Які суттєво постраждали, так говоритимемо. В інших містах робляться зараз спроби, і до цього робилися, зокрема, це Кривий Ріг, Дніпро, великі промислові центри, де ведеться зміцнення трансформаторних підстанцій, для того щоб хоч якось захистити від ракетних ударів, які завдає російська федерація.
Тож роботи йдуть, гарантувати щось складно. Крім того, скажу чесно, крім цієї інфраструктури є низка іншої критичної інфраструктури, такої як водоканали, транспортна інфраструктура, газова інфраструктура, так звані газорозподільні станції. Про все це думають менеджери, господарники міст, які зараз займаються цим питанням.
Але, на жаль, цим питанням треба було займатися раніше. Ще навесні, коли війна, так би мовити, розпочиналася. І ніхто тоді не припускав, що росія опуститься до таких дій. І ми говорили про це, ми думали про це, я просто не писав про це, бо боявся навіть озвучувати такі речі. Але ми думали про це й робили якісь дії вже тоді.
Тому те, що стосується Дніпра, зокрема, ми бачимо, що в нас низка інфраструктурних об’єктів захищена. Не говоритиму де, не говоритиму які. Але вони захищені.
Є суміжна інфраструктура – інфраструктура так звана Укренерго – за неї несе відповідальність Кабінет Міністрів. Міністерство енергетики. На жаль, ми не маємо доступу до цих об’єктів. Тому це як би ситуація погана. Не хочу обнадіювати людей просто – це дійсно ситуація, яка може спричинити катастрофу.
Депортація херсонців – живий щит для відходу армії росії
– Явна зміна тактики ворога та на Херсонщині. Ви вже двічі про це говорили. Спочатку, коли окупанти оголосили про вивезення дітей, потім, минулого тижня, про вивезення дорослих. Ви тоді казали, що людей уганяють в рабство.
– Так.
– А тепер вороги голосно говорять про «воєнний стан» і оголошують евакуацію (фактично інтернування).
– Так.
– Перед цим вони б’ють по інфраструктурі Кривого Рогу, а новий командир окупантів, Суровікін, анонсує якісь «непрості рішення». Як Ви вважаєте, у чому може бути задум ворога?
– Тут не те щоб задум ворога. Цілком можливо, ми маємо обговорити ситуацію, що склалася в окупантів на Херсонщині. Вони не можуть утримувати правий бік Дніпра та, так би мовити, правобережжя Херсонщини. Тобто у них немає вже можливостей, у них немає резервів, у них немає логістики, у них немає відхідних шляхів, по суті, для того, щоб утримувати правобережну частину Херсонщини. І вони, очевидно, готуються до того, щоби евакуювати свої військові підрозділи, своїх соратників, своїх колаборантів на ліву частину Дніпра Херсонщини. У зв’язку з цим евакуація – це живий щит, яким вони прикриваються. Це люди, наші українські люди, яких вони насильно, як Ви кажете, інтернують – фактично вивозять, щоб прикрити себе мирними жителями України. При цьому лякають людей, залякують людей, що українська армія битиме по місту і так далі.
Я не думаю, що ЗСУ будуть бити по цивільних об’єктах – вони ніколи цього не робили і не робитимуть. Є інші способи війни у містах, для цього не потрібно артилерією бити по містам. Просто проводиться військово-поліцейська операція так звана. Там вона, звичайно, з більшими втратами, проте, зберігає життя мирних людей.
Тому я очікую, і багато експертів очікують на сьогоднішній день, що найближчим часом права частина Херсонщини, починаючи від Берислава і фактично із заходом до Херсона, можливо, буде звільнена Збройними силами України. І ми найближчим часом, можливо, будемо свідками цих подій.
Тож давайте дивитися, чекати. Тут важко прогнозувати. Але я думаю, що те, що каже Суровікін, він просто готує своє керівництво військове і готує, так би мовити, їхню громадську думку до того, що їм доведеться залишити Херсон. Тому називає це «непростими рішеннями».
Ну, нехай вони це називають, як хочуть, але головне, що Херсон може бути звільнений найближчим часом, і це вселяє надію.
Варшавська траса та Київ: ризики атаки росії з білорусі дуже високі, але ворог буде відбитий.
– Є ще одна подія того ж ряду – в окупованій білорусі утворилося якесь «спільне угруповання військ», у якому до 9 тисяч росіян. Ви вже не раз говорили про небезпеку атаки з боку білорусі. Як зараз Ви оцінюєте ці ризики та як їх можна мінімізувати?
– Оцінюю ці ризики дуже високими. З однієї простої причини: чому вони постійно становлять загрозу в цьому напрямку. По-перше, це відволікає наші частини від контрнаступу на півдні України. Тобто коли вони з півночі починають піддавлювати, це маневр для того, щоб відволікти і скувати наші сили. Це з одного боку.
З іншого боку – там проходить стратегічне шосе, Староваршавське шосе так зване, яким, зокрема, йде західна допомога в Україну, саме військова допомога. І воно досить близько проходить до кордону білорусі вздовж Рівненської області, вздовж Волинської області, вздовж Житомирської області аж до Києва. Але я припускаю, що завдати якогось суттєвого удару з боку білорусі, будемо так говорити, досить важко. Тому що місцевість там дуже болотиста та лісиста. І, як ми бачимо, судячи зі звільнення Харківської області, окупанти досить некомфортно почуваються в такій місцевості. Вони губляться, у них немає відповідного зв’язку, у них пропадає логістика. А наші війська орієнтуються дуже непогано. Тому шанси на відбиття такого удару дуже високі. Але я припускаю, що знову ж таки, створюючи небезпеку з боку білоруського кордону, це радше створюється ударний кулак, можливо, для повторного нападу на Київ. Тому що, якщо ви подивитеся по карті, Київська область, Чернігівська область, ось цей стик — росія, білорусь та Україна — проходить саме в цьому місці. Тому, можливо, вони накопичують це угруповання, щоб повторно напасти на столицю України. Це викликає у мене хвилювання.
А з боку Рівненщини, Волинської області, Житомирської області досить складно знову ж таки тому, що місцевість досить важка для того, щоб вести якийсь широкомасштабний наступ.
Крім того, наскільки я знаю, я бачив виступ командувача Північного фронту, він звітував про те, що мости підірвані, про те, що фортифікаційні зміцнення зроблені в тій зоні. Тому, якщо ми готові, то ворог однозначно зустріне опір, і це не буде повторенням того «параду», який вони влаштовували, коли в’їжджали 24 лютого в Україну – ну, «параду» у лапках, я маю на увазі. Тому вони отримають там гідну відповідь.
Але треба дивитися у бік Києва та Київської області. Вони можуть спробувати завдати удару там або на сході Житомирської області, на стику Київської та Житомирської областей. Це стратегічний напрямок для України і, звісно, якийсь кинджальний удар у тій зоні можливий.
Тому я сподіваюся, що ЗСУ розуміє ці плани, знає про це, веде розвідку в цій місцевості та своєчасно відіб’ють цей удар.
Гра на нервах: путін нагнітає, щоб добитися паузи у війні.
– На Вашу думку, навіщо взагалі путін з такою помпою оголошує всі ці «воєнні положення», «режими реагування», «штаби тероборони» у регіонах росії? Як це може вплинути на ситуацію на фронті?
– Я думаю, путін розуміє, що резерви і сили досить пошарпані у російської армії. Ми бачимо, що воюють навіть не контрактники, а кримінальники. Різні приватні військові компанії, і так далі. Яких просто наймають за гроші. Це говорить про те, що російська армія, її стан – це своєрідний блеф, коли всі писали, що це друга армія світу. Ми бачимо, що вони погано підготовлені, що в них немає фактично офіцерського складу. Що ті мобілізовані, яких вони мобілізували та найближчим часом мобілізують – вони не в змозі воювати. Тобто це немотивовані, неодягнені, незабезпечені люди, яких просто кидатимуть на фронт, як гарматне м’ясо.
Тому цими діями він нагнітає ситуацію для того, щоб залучити світову громадськість, щоб посадити наше керівництво за якийсь переговорний процес. Для чого? Тому що йому потрібна пауза. Тобто він не справляється — це очевидно. Йому потрібна пауза. Єдиний спосіб посадити українське керівництво за якийсь стіл переговорів – за посередництвом Ердогана чи ще когось, якихось інших лідерів – це нагнітання ситуації. Це, зокрема, удари по нашій енергетичній інфраструктурі. Це, зокрема, мобілізація у них, у росії. Це в тому числі створення цих штабів регіональних, тероборони регіональної, і так далі, і так далі.
Я вважаю, що до цього потрібно відноситися спокійно, виважено. Це гра на нерви. Тому тут треба мати міцні нерви.
Треба ВІДПОВІДАТИ ударами по інфраструктурі росії: ми не повинні чекати, коли нас остаточно розбомблять.
-І найголовніше, я вважаю, що ми повинні відповідати такими ж ударами по їхній інфраструктурі. Вони повинні розуміти, що ми не невинні, що ми не жертва, яка сидить і чекає, коли її остаточно розбомбять. Ми повинні відповідати, ми повинні говорити зі своїми іноземними партнерами, доводити їм, що ми можемо завдати, без громадянських жертв, але ми можемо завдати ударів по їх критичній інфраструктурі для того, щоб вони зрозуміли і отримали гідну відповідь, і отримали такий саме стан, який отримали сьогодні ми, Україна, український народ. Ми повинні мати можливість відповісти по їхній території, по об’єктам військової інфраструктури, військовим таборам, таборами, де накопичують мобілізаційні війська, і так далі, і так далі. Щоб вони розуміли, що ми можемо відповідати. Це єдиний спосіб стримування та противаг для ворога, який зупинятиме їх перед тим, як вони будуть бити по нашій інфраструктурі.
Тому я просто кажу про те, що ми повинні і зобов’язані відповідати на ці удари. Ми повинні говорити з нашими партнерами і отримати таку можливість і таке озброєння для того, щоб хоча б довколишні області російської федерації отримали гідну відповідь тому, що вони завдають Україні, українському народу, українським містам та українським регіонам.
Ось така ситуація. Я вважаю, що це треба робити.
Це шкідництво: закупівлі для армії йдуть по 2 місяці.
– Ще влітку Ви говорили, що економіка України так і не перейшла на військові рейки. Чи це сталося зараз? Адже ми бачимо, що економіка ворога якраз переходить на ці військові рейки. Як, на Вашу думку, маємо відреагувати ми?
– Я не хочу виглядати якимось критиканом, я не збираюся критикувати владу в умовах війни, в умовах воєнних дій. Але, на жаль, Кабінет Міністрів нічого не робить для того, щоби показати, що він працює в режимі військового штабу.
Тобто, процедури допомоги армії ще більше ускладнили. На сьогоднішній день запровадили систему «Прозорро», багато тендерів, які проводить, зокрема, міськрада Дніпра для закупівлі армії різної допомоги – гуми, дронів, зимової форми та інших речей, яких потребує армія – йдуть уже по місяцю, по два. А зараз вони запровадили систему «Прозорро», і я чесно говорю, я не розумію, як ми можемо публікувати чи викладати у відкритий доступ дані, пов’язані із закупівлями для військових. Це просто якесь шкідництво та все. Але я, чесно кажучи, іноді почуваюся, як один у полі воїн. Тому я не розпинатимуся тут. Ну, доводиться працювати в тих умовах, в яких доводиться працювати.
Це те, що стосується допомоги армії.
Менеджмент Кабміну – це біда, для війни не годиться.
Щодо енергетики, інфраструктури та турботи про людей: ми з Вами бачимо, що Кабінет Міністрів не готувався. Або вони не знали, або вони не розуміли, що таке може бути – хоча це очевидно, це лежало на поверхні. Я особисто просто привселюдно боявся це озвучувати. Розумієте? Хтось сказав би, що підказують ворогові чи ще щось. Але я про це говорив у приватних розмовах з різними чиновниками у травні місяці. З чиновниками Офісу Президента.
Я казав: послухайте, вдарять по енергетичній інфраструктурі. Оце буде біда. Тому що це колапс, це викличе колапс у всьому. Тому до цього треба готуватися, треба набувати резервних потужностей. Резервні генератори, великі, великі генератори це непросте. Резервні трансформатори потрібно мати для того, щоб у разі влучення ракет зробити заміну і переключити мережі. І так далі, і так далі.
Іншу інфраструктуру, яку можна захистити бегами, блоками, піском. Конструкціями якимись. Це треба робити. Тобто це треба робити так само, як ми свого часу захистили Південмаш, і при попаданні по Південмашу, ви знаєте, що ракетне паливо не вилилося, не почало горіти, нікуди не поділося, бо ми вчасно про це подумали.
Отак і тут.
На жаль, вони думають у той момент, коли відбувається якась подія.
Це, звісно, біда. Це катастрофічний менеджмент, для війни цей менеджмент не годиться, тобто люди страждають на це, тому що ніхто не думає на три кроки вперед. Розумієте?
Ось і все, ось проста відповідь на це питання, на жаль.
Але я сподіваюся, що все буде гаразд, що я можу сказати. Мені складно, мені навіть соромно трохи говорити, бо я зараз в інших умовах. Я розумію, що народ України перебуває в найважчих зараз умовах і, на жаль, я не маю можливості, окрім як дати вчасно пораду, вчасно вплинути на якісь структури міськради для того, щоб вони зробили якісь запобіжні дії в рамках своєї компетенції.
Але замінити компетенцію Міністерства енергетики чи Кабінету Міністрів, чи Офісу Президента ніхто не може. Це мають робити вони. Вони мають думати на три кроки вперед. І ухвалювати рішення, і робити якісь дії.
Або попросити. Звернутись, сказати: «Зробіть ви». Ось вам доступ до цих об’єктів, зробіть ви. Я вам скажу чесно, ми знайдемо і гроші, і можливість це зробити, аби тільки щоб не заважали.
Ось така ситуація двома словами щодо дій, так би мовити, влади центральної.
Дніпро для військових: жодне інше місто не робить стільки.
– Давайте про роботу саме нашого міста поговоримо. Ви, як керівник Штабу оборони Дніпра, тримаєте, звісно, руку на пульсі та знаєте потреби наших хлопців, бо вони по допомогу саме туди й звертаються. Наскільки зараз забезпечено ЗСУ, НГУ, ТрО всім необхідним і що цього тижня штаб відправив хлопцям.
– Є цілий перелік. На цьому тижні ми передаємо велику кількість радіостанцій, велику кількість запасної гуми для автомобілів. Ми зараз займаємося банно-пральними комплексами, тому що людям потрібно митися на передовій, їм треба стиратися на передовій. І зараз є дефіцит подібних потужностей у військовослужбовців. Існує дефіцит військової форми, тобто ми замовили військову форму, але заявки продовжують йти. Ми бачимо, що Міністерство оборони звітує, що вони забезпечують зимовою формою, але де факто ситуація поки що дуже прикордонна, я б сказав. Тобто якісь частини забезпечуються військовою формою, а якісь частини взагалі – ніхто на них нічого й не планував.
Наприклад, тероборона взагалі ніким не забезпечується, тому місцевий бюджет взяв на себе турботу про ті частини, про тих військовослужбовців, які перебувають у теробороні. Ми замовили близько десяти чи восьми з половиною – першя партія вісім з половиною тисяч комплектів зимової форми. Це приблизно ті сили, які сьогодні у нас є в теробороні, що знаходяться в області. Я маю на увазі не на передовій і не в розпорядженні інших військових частин, що воюють.
Також до нас звернулася ППО, у тому числі для того, щоб їх забезпечили зимовою формою. До нас звернулася ДССТ – це служба, яка загалом охороняє мости, понтони – така будівельна частина військова, яка забезпечує інфраструктуру військову. Вони також не забезпечені зимовою формою. Тому ми допомагатимемо їм у тому числі, і так далі.
Просять Мавіки – ми цього тижня передаємо велику кількість Мавікам, різним частинам за їхніми заявками. Загалом ця робота йде. Не хочу зачитувати весь перелік та весь список, я думаю, що військові задоволені тим, що ми робимо, бо жодне місто в Україні сьогодні не робить стільки для військових, скільки робить Дніпро.
Тому продовжуватимемо це, і ці заявки приходять щодня, просто поточна робота. Я думаю, навіть не варто її рекламувати і якось хвалитися цим. Тобто це відбувається щодня. Від радіостанцій, гуми, Старлінки, відеокамери, комп’ютери, планшети, дрони знову ж таки – це все робиться в міру надходження заявок. Єдина проблема сьогодні – тендер. Це сьогодні процедури, які влаштували Кабінет Міністрів, «Прозорро». Тобто це людям потрібно сьогодні, це людям потрібно вчора. А у нас кожен тендер іде місяць, півтора. І кожен чиновник, кожен бюрократ починає чіплятися. Починаючи від працівників казначейства та закінчуючи працівниками контрольно-ревізійних управлінь, які паралельно сидять та перевіряють ці закупівлі. Ми не проти, звичайно, нехай перевіряють. Головне, щоби це не заважало роботі.
Чому не вистачає зимової форми? Хтось мав подумати про це навесні!
– Щодо форми. Я розумію, це якраз вписується в канву того, що Ви розповідаєте. Настання зими – передбачувана подія. Тим часом виходить, що зимовою формою українських бійців, зокрема, і Дніпро забезпечує. Як Ви вважаєте, чому на восьмому місяці війни, і за такої готовності наших партнерів допомагати Україні, ця потреба залишається проблемою?
– Дивіться, це проблема лише тому, що на сьогоднішній день чисельність Збройних сил України є достатньо високою. Загалом це може бути до мільйона військовослужбовців. Це велика кількість людей, безліч людей, яких потрібно забезпечити. Щоб Ви розуміли, українські потужності, які сьогодні можуть виготовляти зимову форму, максимум можуть виробляти 60 000 комплектів на місяць. Розумієте? А у нас, умовно, хай навіть не мільйон, нехай 800 000 осіб — це загалом військовослужбовці ЗСУ, Нацгвардії, СБУ, інших підрозділів, які задіяні у військових діях. І так далі, і так далі. Тобто це велика кількість людей. А українські потужності сьогодні дуже низькі.
Звичайно, знову ж таки хтось повинен був подумати про це навесні. І закупити цю форму.
Ну, кажуть, я так дізнавався у різних людей, кажуть, уклали якісь контракти з південнокорейцями, потім зірвали ці контракти. Потім уклали якісь контракти з кимось, потім зірвали ці контракти. Зараз ми ходимо з простягнутою рукою – канадці дають 100 тисяч комплектів, фіни дають 100 тисяч комплектів. Американці пропонують 100 000 комплектів. Зі світу по нитці, як кажуть. Ну взагалі такі речі потрібно планувати, чесно я Вам скажу, за такої великої війни.
Але з іншого боку, я можу сказати ще й те, що росія теж не готова до таких кількостей і не готова забезпечити людей такою кількістю зимової військової форми.
Якщо їм роздають бушлати, що лежали на складах після Другої світової війни, розумієте? Тому вони теж не готові, і не готові були до такої війни.Іі це тішить, що не ми одні опинилися в такій ситуації. Ворог теж має великі труднощі.
Але знову ж таки я кажу — це проблеми менеджменту. Якщо менеджмент вчасно думатиме про це, плануватиме такі речі, тим більше що війна затяжна виявилася – це не тиждень, не місяць, не два і не три місяці, ми вже бачимо, що це надовго — і тому всі процеси потрібно планувати заздалегідь на три кроки вперед.
Переживши таку трагедію, Україна більше не зазнає корупції.
– І про внутрішню політику. Дніпро та вся Україна були вражені неординарною подією. Відомий київський недобудовник Микитась намагався дати хабар меру нашого міста Борису Філатову, який, можливо, вперше в історії України відреагував як належить – він заявив НАБУ. Чи можна вважати це початком зміни еліт у країні?
– Не знаю. Мені взагалі важко коментувати подібні процеси. Тому що я, чесно кажучи, ми з Борисом підтримуємо контакт, здебільшого з робочих питань. І якось вийшло так, що він не ділився зі мною цією інформацією, яка відбувалася і яка сталася. Я також дізнався, як і всі ми, з відкритих джерел, засобів масової інформації.
З іншого боку я скажу так. Взагалі, якщо хтось вважає, що Борис, зокрема, впливає на будівництво метро або на вибір підрядника — це просто помилка. Тому що ми давно говорили про те, що на вибір підрядника у будівництві метро впливає лише одна організація, яка фінансує та проводить тендер – це Банк реконструкції та розвитку.
Тому, якщо цей безумець пропонував Борису хабар, то це говорить про те, що він взагалі в принципі некомпетентний. Він не розуміє, що він зайшов не у ті двері, розумієте? Йому треба було йти до ЄБРР і вирішувати там ці питання. Це точно.
Ну а те, що є така реакція громадськості та чиновників – це добре, бо Україна більше не зазнає корупції. Люди не зазнають корупції, переживши всю цю трагедію та переживаючи її щодня. Не може бути навіть мови про такі речі, коли одні заробляють мільйони на корупції, а інші просто не можуть звести кінці з кінцями. Тобто подібна соціальна несправедливість неможлива в Україні. І корупція – саме той процес, який і створював цю соціальну прірву для людей. Коли одні за допомогою свого службового становища просто багатіли, їхні сім’ї багатіли, а інші просто тягли злиденне існування, працюючи на кількох роботах одночасно і ледве зводячи кінці з кінцями.
Я не знаю щодо зміни еліт. Знаєте, війна сама по собі – зміна еліт. Не тільки ця подія, про яку ми зараз говоримо по Микитасю. Сама війна призведе до зміни еліт у країні.
Я взагалі не дуже люблю слово «еліти». Будемо говорит «до зміни лідерів». Національних лідерів, громадських лідерів, соціальних лідерів, політичних лідерів. Обов’язково війна призведе до зміни. Цілком суспільство має змінитися. І, відповідно, люди, які прийдуть. І в суспільному розумінні, в соціальному, в політичному, вони мають розуміти, що корупції точно немає місця. Бо люди за корупцію жорстко каратимуть. Жорстко каратимуть. І мають рацію в цьому. Тому вчинок Бориса є абсолютно логічним, абсолютно правомірним, якщо таке сталося і він скористався можливістю для того, щоб його чесне ім’я не було заплямоване з незрозумілими бізнесменами, незрозумілими людьми, і тим більше в такій темі, як будівництво метро за європейські гроші.
Тож що я можу сказати? Ну, ось.
