Геннадій Корбан про підсумки року: «Дніпро на себе взяв одне з основних навантажень у цій війні. Ми повинні пишатися нашим містом та областю»

Інтерв’ю голови Штабу оборони Дніпра Геннадія Корбана для ДніпроTV.
https://www.youtube.com/watch?v=SkV3t8ZCfvk

Дніпро став лідером із розгортання оборони
– Сьогодні ми підбиваємо підсумки 2022-го року. Почнемо з вашої особистої ретроспективи Дніпра: який шлях пройшло наше місто за цей вкрай непростий рік?

– Ми як мешканці Дніпра, маємо пишатися нашим містом. Тому що 24 лютого, коли почалася війна, наше місто, як у 2014 році, так і у 2022 році стало справжнім форпостом, справжньою логістичною базою, справжньою фортецею для нашої оборони.
Цілий рік місто, люди, волонтери, бюджет, міська влада – всі допомагали будувати оборону області, допомагали військовим, постачали військовим першим необхідним.
Я хочу нагадати: на початку війни, коли все почалося, ми опинилися у такій ситуації при формуванні перших батальйонів тероборони, що нічого не було. Все, як у 2014 році. Не було навіть взуття, не було аптечок, не було речей першої необхідності. Не було форми, не було касок, не було бронежилетів.
Усе це  взяло на себе громадянське суспільство, усе це взяла на себе міська влада.
І в принципі за рік вдалося багато чого досягти.
Сьогодні наша армія забезпечена всім. Принаймні ту паузу заповнили ми, заповнили громадяни, заповнила міська влада. Паузу, яку не змогла вчасно забезпечити держава, забезпечило громадянське суспільство і місцевий бюджет. Армія була всім забезпечена, оборона була збудована за лічені місяці – всі п’ять ліній оборони. Ви пам’ятаєте, я доповідав багато разів про це.
І сьогодні нашим військам вдалося відсунути ворога достатньо від меж нашої області. Сьогодні наша область у безпеці. Я маю на увазі якісь можливі варіанти окупації чи наступу. У цьому сенсі – у безпеці. Звичайно, в сенсі ракетних ударів, у сенсі дронів, які запускають нашою територією, область і місто не в безпеці.
Проте ППО сьогодні добре оснащене – і це, зокрема, заслуга громадянського суспільства, зокрема, заслуга міської влади, яка постійно приділяє увагу силам протиповітряної оборони, задовольняючи всі їхні потреби, всі їхні запити. Все, що просять, все їм роблять – оснащують, допомагають, одягають, взувають, постачають їжу, постачають технології. І це теж, просто ми про це мало говоримо, про це не можна говорити.
Тому, я вважаю, що досягнуто багато чого.
Ми не повинні забувати, що наше місто та область прийняли найбільшу кількість тимчасово переміщених осіб. Хоча, як ми пам’ятаємо, спочатку чемпіоном з цього був Львів. Західна Україна. В основному там накопичувалися люди, які тікали від війни. Які чекали на можливість перейти кордон і виїхати за кордон у перші місяці військових дій.
Проте, зараз ситуація змінилася. Сьогодні Дніпро та область прийняли понад 300 000 громадян з Донецької області, з Харківської області, з Херсонської області, із Запорізької області.
Усі їдуть до нас. Усім знаходиться притулок. Усім є теплі речі. Всіх забезпечуємо їжею, забезпечуємо допомогою, виплатами соціальними, і так далі, і так далі.
Тому, я вважаю, що ми можемо справді пишатися і містом, і областю, бо, як завжди, Дніпро взяв на себе одне з основних навантажень у цій війні. Як військове навантаження, логістичне навантаження, так і цивільне навантаження за тимчасово переміщеними особами для надання їм допомоги.
Ось такі наші успіхи.

Будемо чесними: у перші дні війни люди мали паніку.

– Давайте згадаємо 24 лютого. Чи була паніка, чи було заготовлено план, як швидко вдалося мобілізувати сили та ресурси міста?

– Давайте згадаємо. Будемо чесними: безперечно, була паніка. Запанікували передусім люди, бо президент та всі відповідальні чиновники нас заспокоювали до останнього моменту та розповідали нам, що війни не буде. Що повномасштабного вторгнення не буде. Що це все якась чиясь пропаганда.
Тим не менш, це сталося, і люди не очікували цього. Люди запанікували. Багато людей почали виїжджати з країни, з міста тощо. Була така морально важка ситуація у перші дні. Тим більше, ми пам’ятаємо, як «браво», у лапках звичайно, «браво» просувалися окупаційні війська територією нашої країни з різних боків. З півдня, з півночі, Київська область, Київ, Донбас, Харків, і так далі, і таке інше.
Звичайно, все це лякало людей. Багато хто, звичайно, втік, і багато хто виїхав через це за кордон. Але зараз уже багато хто повернувся і знаходяться вдома.

Дніпро став лідером у розгортанні оборони та будівництві кордонів

Що я ще можу сказати? Завдяки діям влади на той момент, завдяки Штабу оборони, який був розгорнутий у перші ж години війни, наша область, наше місто, я вважаю, були одними з лідерів у розгортанні територіальної оборони та у будівництві оборонних рубежів.
Жодне місто в країні, жодна область у країні не провела таких масштабних робіт у такі найкоротші терміни, як це було зроблено у Дніпрі та Дніпропетровської області. Про це треба пам’ятати. Безумовно, це теж відіграло свою роль, тому що ми були близькі до того, що наша область може опинитися під окупацією.
До нас підійшли близько з боку Кривого Рогу. До нас підійшли близько з боку Запоріжжя, з боку Синельникового. По суті, вони дуже близькі до кордону нашої області з боку Запорізької області й досі.
До нас підійшли близько у перших чотири-п’ять днів з боку Донецької області. Велика Новосілка – це там, де Дніпропетровська область змикається з Донецькою та Запорізькою областю, там був дуже небезпечний момент. Ми пам’ятаємо, як вони просувалися з Харківської області, вони зайняли Ізюм. Вони вже були близько до Лозової, там їх зупинили наші війська.
Лозова, щоб розуміти – це майже Новомосковська траса, це дуже близько до нашого міста. І все це було зупинено нашими ЗСУ і, безумовно, це було зупинено і завдяки обороні, яку ми робили.
А робили ми цю оборону, я хочу нагадати, не лише на Дніпропетровщині. Ми будували її і в Харківській області, і в Донецькій області, і допомагали колегам із Запорізької області, бо вони не могли довго отямитися, очевидно, від шоку чи паніки після початку війни. Тому всі ці дії, безперечно, відіграли роль. Відіграли роль, звичайно, дії щодо розгортання територіальної оборони області. Тому що зуміли вчасно видати зброю, сформувати бригади, сформувати забезпечення цих бригад, годування цих бригад, бронежилети, каски, яких взагалі не було, аптечки.
Волонтери взяли на себе важливу місію – вони збирали ліки, вони збирали аптечки, збирали їжу, допомагали з бронежилетами.
Це був такий натхненний момент – я його дуже добре пам’ятаю, як це все було.
І всі пам’ятають: біля обладміністрації розгорнули великий волонтерський штаб. Він розосередився в різні точки після того, як почалися ракетні атаки на місто. Ми всі пам’ятаємо ці дні.
Я не юлитиму, я не брехатиму людям. Звичайно, у багатьох була паніка і був страх перед окупацією. Але любов до Батьківщини переборола цей страх. Ми змогли мобілізуватись. Ми змогли організувати свої дії. Ми змогли на той момент розгорнути Штаб оборони. І ми змогли перешкодити цьому бравому просуванню російських військ до кордонів нашої області і до кордонів нашого міста.

Досвід 2014-го дуже став у нагоді Дніпру та області на початку війни

– Наше місто вже було форпостом України, починаючи з 2014-го року. Як став у нагоді цей досвід у 2022-му році?

– Я думаю, що саме він і став у нагоді, тому що зі зміною влади у багатьох керівників у багатьох областях взагалі не було досвіду війни, вони взагалі не розуміли, що це таке. І, відповідно, вони не брали в цьому участі у чотирнадцятому році. Це так звані «нові особи», які прийшли до влади і які, очевидно, думали про якісь інші речі – про Велике будівництво чи про щось, але точно не думали про війну. Тому і було розгублених багато. І на Харківщині це було видно, це було видно за діями влади Херсонської області, Запорізької області тощо.
Тому що загалом люди були неготові, керівники цих областей були неготові, чого не скажеш про нашу область. Тут таки була організація. Я пам’ятаю навіть, що у цьому плані було чітко регламентовано дії тероборони, чітко регламентовано дії поліції, Нацгвардії. Ніхто ні з ким не перетинався. Не було так званого «дружнього вогню», який був в інших областях та де загинули абсолютно безневинні люди, тому що не розуміли, хто де був тоді, в перші дні. Ніхто не розумів, які війська рухаються, куди рухаються, свої – не свої, чужі – не чужі. Весь час говорили, що висаджується десант. І так далі, і так далі.
Тому, звичайно, була якась плутанина. Але ми зуміли це подолати і подолали це краще за інших. У нас не було жертв від «дружньої стрілянини». На відміну від Києва, на відміну від Харкова, на відміну від інших областей, де такі випадки були, на жаль, треба визнати, через недосвідченість насамперед керівників через те, що вони не змогли побудувати штаби оборони; через те, що вони не змогли чітко регламентувати дії всіх служб – поліції, Нацгвардії, тероборони, спецслужб обласних тощо.
Тому все це стало у нагоді і все це зіграло свою роль. Ми зробили все, щоб мешканців Дніпра, мешканців області максимально захистити від усіх цих ризиків, які були у перші дні війни. Від усієї біди, яка нас наздогнала. Ми огороджували, як могли, щоб люди змогли впоратися зі своєю панікою, зі своїми страхами в перші дні або в перші місяці війни.

Ми не брехали людям, говорили, як є, про ситуацію навколо Дніпропетровщини

Більше того, ми не брехали людям, ми говорили, як є. Тому що це було дуже важливо – інформування людей. Люди не розуміли, що відбувається, як їм бути далі. Тому ми інформували, як просуваються війська, де їх зупиняють. Де наші можливості оборони перевищують можливості ворога. І так далі, і так далі.
І загалом, завдяки цим діям та зусиллям, вдалося зберегти більш-менш мирний Дніпро, мирну область. За винятком, звичайно, того лиха, яке відбувається через обстріли ворога, ракетні обстріли, і запуски дронів, які вони запускають на нашу територію. І так далі. Тут, на жаль, ми можемо сподіватися тільки на ППО, наших союзників, від яких очікуємо Patriot’и, очікуємо іншу зброю протиповітряної оборони.

Дніпряни не втомлюються вражати своєю любов’ю до України — це найголовніше

– Як Дніпро прийняв виклик війни? Чи було щось у реакції городян та міських інститутів, що Ви не могли очікувати, що Вас вразило?

– Скажу так. Я пам’ятаю перші дні війни. Я пам’ятаю, коли формувалась тероборона. Я пам’ятаю ось цей порив і цей добровольчий рух, який був у ті дні, коли люди справді усвідомили, що це війна, це повномасштабне вторгнення та напад, і ми більше не маємо іншого виходу, як або захищатися, або загинути. І ось цей порив я спостерігав: величезна кількість людей, які йшли самі, записувалися в територіальну оборону, йшли у військкомати, шикувалися в черзі для того, щоб потрапити до військ і захищати країну.
«Здивували» – це навіть, напевно, не те слово. Приємно вразили наші люди, які усвідомили, що це їхня країна, що це їхні будинки, це їхня Батьківщина. Що ніхто нас не захистить, окрім нас самих. І тому люди стали тим самим двигуном, тим самим прикладом, тим самим натхненням, заради якого варто було захищати, варто робити всі ці дії, заради яких загалом були побудовані всі ті штаби і ті дії, які були здійснені.
Люди, які здавали кров у банках крові; волонтери, які збирали допомогу цілодобово — з ранку до вечора. Тобто насамперед люди, які не перестають дивувати, не перестають вражати своєю любов’ю до Батьківщини, України. І це наш найголовніший ресурс, найголовніше, що ми маємо.

Силам ППО Дніпро постійно надає все можливе сприяння

– Ракетні удари по нашому місту. Що Дніпро робить для протистояння загрозі та чи можна зробити щось більше?

– Силам протиповітряної оборони постійно сприяють. І Штаб оборони, і міська влада, всі, хто може бути зацікавлений у допомозі Силам протиповітряної оборони, всі, повірте, підключені і роблять все, що можна. Всі запити сил ППО задовольняються, починаючи від форми до залізобетонних блоків, які вони постійно вимагають, тому що також будують свої укріплення.
Також їм надається допомога у вигляді міських субвенцій. Місто, мер дає їм грошові субвенції для того, щоб вони могли купувати необхідні для себе, для своєї професії товари.
Що стосується технологій: ми постійно з ними перебуваємо у взаємодії у тому плані, що розглядаємо різні варіанти для того, щоб поставити системи раннього виявлення ракет. Я вже говорив про те, що зараз ми чекаємо на затвердження їх командуванням системи, яка визначатиме заздалегідь за звуком наближення чи ракет, чи дронів. І, відповідно, це дасть їм можливість раніше виявляти та знищувати дрони та ракети супротивника.
І багато інших речей і тих, за якими ми співпрацюємо з Силами протиповітряної оборони. Тому повірте, у нас в області робиться більше, ніж це можливо. ПВК «Схід» постійно дякує за це і керівництву міста, і волонтерам, і цивільним, які допомагають їм у знищенні ворожих ракет, у знищенні дронів.

ПВК «Схід» зараз збиває майже 100% «Шахедів»

На сьогоднішній день результат непоганий. Як ми бачимо, загалом по місту було дуже мало влучень, але вони були, звичайно, на жаль, і були жертви у нас у місті. Проте, більшість атак сили Протиповітряної оборони відбили.
Що стосується дронів-шахедів – те саме: практично жоден з них не досяг мети. Усі були збиті. І навіть цієї ночі та попередньої ночі всі були збиті, практично 100% силами Протиповітряної оборони ПВК «Схід». І за це ми їм дуже вдячні.
Тому все, що далі залежатиме від міста, залежатиме від міської влади, від Штабу оборони для покращення системи протиповітряної оборони – все буде зроблено, повірте, у першу чергу.

Громадська рада контролює служби критичної інфраструктури Дніпра

– Зараз Ви організували Штаб взаємодопомоги при Громадській раді. До Вас стікаються різні прохання дніпрян. Аналізуючи їх, можливо, Ви бачите, що треба змінити, реформувати у місті (а може й у країні) вже зараз і після війни?

– Справді такий штаб організовано. Я не можу назвати це прямо штабом – ми його називаємо так між собою. Тому що, по суті, Громадська рада сама по собі зібралася та організувала свої гарячі лінії для того, щоб взаємодіяти з міськими службами. Я організував телеграм-канал для того, щоб люди могли писати мені безпосередньо і для того, щоб я міг передавати цю інформацію безпосередньо керівникам комунальних служб, оскільки у мене є з ними взаємозв’язок.
Громадська рада здійснює контроль над виконавчим комітетом, здійснює функцію контролю та над тими розпорядниками, від яких залежить життя у місті, у тому числі критична інфраструктура.
І тому ми намагаємося модерувати для того, щоб швидше задовольнити запити громадян.

Після війни потрібно реформувати критичну інфраструктуру

Треба розуміти, що у зв’язку з тим, що відбуваються постійні екстрені та аварійні відключення, всі комунікації рвуть, проводка горить. Водоканал – труби рвуться, тепломережа – труби рвуться, бо нам дісталася стара радянська система.
Це відбувається ще й тому, що джерела живлення як цивільних, так і критичної інфраструктури знаходяться на одних вводах, що саме по собі дуже погано. На жаль, за 30 років незалежності України у цій галузі ніхто нічого не робив. Ніхто не намагався її навіть перебудувати чи переглянути, як це працює. Просто все трималося на соплях, які нам дісталися ще від Радянського Союзу.
Звичайно, після війни, я вважаю, що потрібно переглядати концепцію. Розділяти джерела живлення критичної інфраструктури та цивільного сектора для того, щоб вони не були на одних вводах. Якщо необхідно відключити світло, зробити віялове відключення в житлових будинках, то це не означає, що має відключатися критична інфраструктура — котельні та насосні станції води та каналізації.
Такі капітальні речі можна робити після війни. Нині, на жаль, під час війни, зробити нічого не можна. Ми робимо якісь превентивні заходи: ставимо фідери на лічильники, ставимо автомати для того, щоб обмежити відключення критичної інфраструктури при віялових відключеннях. Це не завжди дає результат, не завжди допомагає. Проте, комунальні служби намагаються.
Багато чого треба змінити, скажу вам відверто, і в роботі комунальних служб, бо зараз вони працюють просто на межі своїх можливостей – ввечері, вранці, вночі реагують на аварійні ситуації. Очевидно, тут теж потрібні якісь реформування згодом, щоб розділити. Тому що ми стикаємося з такими, як-то кажуть, найбільш каверзними ситуаціями, де повноваження аварійних служб закінчуються, а починаються повноваження енергопостачальних компаній. І виходить, між ними є якісь ділянки, за які взагалі ніхто не відповідає. І так далі, і так далі. Тому тут потрібно відпрацьовувати, безумовно, заново всі ці системи — і систему енергетики, і систему подачі в житлові будинки, і таке інше.
Всі ці речі – до них потрібно серйозно підійти, абсолютно по-іншому, має бути новий підхід. Але це можливо після війни.
Наразі всі зайняті тим, що справляються з аварійними ситуаціями. На сьогоднішній день скажу Вам так, що аварійні служби нарощують свої можливості, формують додаткові бригади для того, щоб впоратися зі всіма запитами городян, які надходять у зв’язку з відключеннями води, тепла, світла.
А настане мирний час, на мою думку, буде певний план розроблений для цієї галузі. Вона реформуватиметься, напевно, бо мають змінюватися стандарти, мають змінюватися підходи, зокрема, й на рівні держави та уряду. Не лише на рівні міста. Тому що треба розуміти, що закони приймаються і пишуться не в місті та не в містах, а у Верховній Раді та Кабінеті Міністрів. На жаль, там люди не завжди розуміють, як це працює на землі. І тому вигадують різні речі, які неможливо втілити у життя, на жаль. І доводиться міській владі крутитися між законами, які не можна виконати, та реальною ситуацією, яка існує у місцях проживання громадян.
Тож різні проблеми, які потрібно регулювати, будемо регулювати вже після того, як спаде небезпека, коли закінчаться обстріли і закінчиться війна, і коли ми переможемо.

«Перемоги – і щоб путін зник до чортової бабусі!» — побажання Геннадія Корбана Дніпру та дніпрянам до Нового року

– Чого б ви побажали нашим городянам та місту наступного року?

– Я можу побажати традиційно. Звичайно, всі ми хочемо миру. Ми хочемо перемоги. Ми хочемо, щоб війна закінчилась. Ми хочемо, щоб путін кудись зник до чортової бабусі разом із цією росією. Щоб вони не заважали нам жити, бо ми ні на кого не нападали, а хочуть знищити нашу країну.
І, звичайно, я хочу побажати всім перемоги у цій війні. Я хочу побажати якнайшвидшого закінчення цієї війни. Я хочу побажати всім благополуччя, статку, здоров’я. Те, що не вистачає людям, особливо зараз. І, безумовно, щоб тішили дітей усіх, у кого вони є.