Зіпсоване війною дитинство: про що мріють діти-переселенці з Маріуполя
Діти Маріуполя. Дніпро став прихистком для багатьох родин зі зруйнованих рашистами міст і селищ. Дорослі намагаються врятувати дитячу психіку, витісняючи страшні спогади яскравими подіями у відносно безпечному місті. Про що мріє малеча?
9-річний Назар по-дорослому розповідає, як зустрів початок війни в рідному Маріуполі.
Назар Стародуб, переселенець з Маріуполя: «Там згоріло все, все згоріло. Там, де дідусь жив, там багатоповерхівки повністю згоріли. Прильоти. Ми стоїмо – й чорні хмари. Мої друзі думають, що це таке? А я розумію, що це ракети. І вони чітко у Стан-3000 (цех Маріупольського меткомбінату ім. Ілліча – ред.) прилітають — і грибок. Дуже великий грибок».
Менша сестричка хлопчика народилася вже в охопленому вогнем місті. Дівчинку назвали Іванкою. Родині вдалося вибратися до Дніпра, і тепер вони живуть у соціальному гуртожитку. Мати восьмирічної Лери, Юлія, розповідає: діти дуже лякаються вибухів. Вони одразу згадують, що їм довелося пережити у рідному місті.
Юлія Чорна, мати Валерії, переселенка: «Я доньку підхоплюю на руки, і ми з нею біжимо босоніж куди очі дивляться, у підвал з чоловіком. Спершу речі зібрані стояли, потім ще щось, а зараз просто сумка з документами невелика. Просто хапаємо документи. Нічого дорожчого за життя немає. Діти, документи та все».
Родина не планує повертатися додому, коли звільнять місто. Їхній будинок вщент зруйнований, тож у Дніпрі почали життя з нуля.
Юлія Чорна, мати Валерії, переселенка: «Ми більше ризикувати не хочемо. Діти тут освоїлися: старший тут з дівчиною знайшли роботу собі; середній син займається спортом, боксом. Тут більше можливостей».
Близько 30 років Ольга Петрівна працювала у дитсадку Маріуполя. Торік у березні загинули її трирічна вихованка та колега. У Дніпрі продовжила займатися зі своїми маленькими земляками. Дітям особливо подобається яскрава та сучасна ігрова кімната.
Ольга Кузнєцова, вихователька в гуртожитку, переселенка з Маріуполя: «Після того, що всі маріупольці пережили, хочеться справді віддати частинку тепла цим дітям, щоб це пекло, через яке вони пройшли, пішло на задній план. Щоб у них все було добре».
Малечу возять на екскурсії, грають з ними у настільні ігри та всіляко намагаються покращити їхнє зіпсоване війною дитинство.
«Робота мені приносить величезне задоволення, тим більше я працюю в маріупольській родині. Гуртожиток — це завжди була велика родина. А тим паче маріупольська», — каже Ольга.
Лера з нетерпінням чекає на літній відпочинок. Мріє про море, до якого так звикла в Маріуполі.
Валерія Євсеєва, переселенка з Маріуполя: «Ми до табору дитячого їдемо в середині літа, і там ми будемо аж два тижні. До Вінниці, на Західну».
Назар мріє про звільнення свого дядька з полону. Він туди потрапив з Азовсталі.
Назар Стародуб, переселенець з Маріуполя: «Моя мрія, щоб мого дядька повернули, і щоб війна закінчилася».
Незабаром у соціальний гуртожиток заселяться ще більше родин з дітьми. Поки що тут тривають ремонтні роботи.
Читайте також: Аудіогід та мнемосхема: в Музеї історії Дніпра з’являться унікальні технології
