«Жити на зло усім» — морпіх після травми і полону реабілітується у Дніпрі
Оточений у Маріуполі, поранений під час вуличних боїв, без медичної допомоги в полоні та з постійним болем, який супроводжував його майже три роки. Усе це пережив морський піхотинець Андрій, якого цього літа звільнили під час обміну. Після лікування у Києві він продовжив відновлення у Дніпрі, де медики витягли уламок та розпочали інтенсивну реабілітацію.
У Дніпрі проходить реабілітацію морський піхотинець Андрій. Його бойовий шлях почався ще у 2015 році — спочатку в прикордонній службі, згодом у Збройних силах України. Повномасштабне вторгнення чоловік зустрів у Маріуполі, де разом із підрозділом потрапив в оточення.
«Наші підрозділи та суміжні сили були в оточенні, де ми протрималися, на жаль, лише 47 діб. Потім почалася нестача боєкомплектів, питної води та їжі. Ну і далі всі ці страшні речі ви знаєте самі. Під час вуличних боїв у Маріуполі я отримав поранення. По мені безпосередньо працював танк уже на вулицях міста. Уламок пройшов наскрізь ногу та застряг у ній», — розповідає Андрій, військовослужбовець, який відновлюється у реабілітаційному центрі.
Андрія евакуювали до одного з госпіталів, який ще працював на той момент. Однак через велику кількість поранених операцію провести не змогли. За три доби в медзаклад влучила авіабомба — боєць дивом вижив.
«Звідти мене евакуювали на завод із пораненням, а згодом я потрапив у полон. Постійний біль не давав ні спати, ні відпочити, ні розслабитися. Операції не робили, бо ми перебували в місцях позбавлення волі — умов для хірургічних втручань там не було. Деякі хлопці, на жаль, помирали через брак медичної допомоги. Я потрапив у полон із милицею, яку мені дали ще в нашому шпиталі, і з нею проходив майже три роки — до етапування в Сибір. Уже там милицю забрали, бо була камерна система й виходити надвір не дозволяли — ми постійно перебували в камері», — каже Андрій.
Із постійним болем Андрій провів у полоні 40 місяців. У липні цього року під час обміну його повернули до України. Спочатку оборонець проходив лікування в Києві, а згодом потрапив до Дніпра. Тут йому провели операцію та дістали уламок. Після цього він розпочав відновлення у реабілітаційному центрі.
Із фізичною терапевткою чоловік займається щодня по дві години. Окрім занять у центрі, додатково займається боксом — це сприяє як фізичному, так і емоційному відновленню.
«Основна проблема — це біль. І ми робимо все можливе, щоб його зменшити: нейродинамічні вправи, кардіотренування, медикаментозне лікування, робота з психологом. Нам уже вдалося досягти часткового зниження болю, адаптації до навантажень. Андрій може ходити без тростини в палаті, самостійно дістатися до залу для занять — це приблизно 100 метрів», — зазначає фізична терапевтка Олександра.
Говорячи про мрії та плани на майбутнє, Андрій відповідає одним словом — дружина. Разом вони вже 27 років.
«Єдина мрія — це дружина. Вона нею була, нею і залишається. Немає нічого більшого. Вона як людина, як особистість, як душа — це і є моя мрія. Плани на майбутнє прості: максимально відновитися й жити. Жити на зло всім», — ділиться військовослужбовець.
Ще одне бажання Андрія — побачитися з родиною. Востаннє він бачив їх у лютому 2022 року. Саме це мотивує його наполегливо працювати над відновленням і повертатися до життя без болю.
Читайте також: росіяни атакували три райони Дніпропетровщини артилерією, дронами та КАБом: є руйнування
