Життя за 10 км від фронту: як зараз живе Покровське на Дніпропетровщині?
Жителька прифронтового селища Покровське виїхала через постійні обстріли. Вже кілька місяців вона не знає, що сталося з її будинком. Нашій редакції вдалося знайти його та показати, як зараз виглядає дім. Також вдалось поспілкуватись з людьми, які попри небезпеку залишаються у селищі.
5 місяців тому наша знімальна група їздила до Покровського, аби показати життя цивільних, які лишались у селищі. Тоді ж познайомилися із Зінаїдою Григорівною. Жінка родом із Гуляйполя, що на Запоріжжі. Війна забрала у неї найголовніше — 44-річну доньку.
Під час нашої поїздки в селище ворог знаходився приблизно за 10 кілометрів. І вже тоді перебувати там було небезпечно і відверто страшно. Про життя Зінаїди в прифронтовій громаді під постійними обстрілами ви можете подивитись за посиланням в описі.
Після відрядження ми тримали зв’язок і час від часу списувалися, аби дізнатись, як вона.
«Поки що так у нас все є, але обстановка дуже важка. Вікна забили, щоб не вилетіли зовсім. Збираємося виїжджати, бо дуже б’ють. Світло часто вибиває. Підстанцію на Глиняній розбили, мости побили».
Того ж місяця Зінаїда разом із чоловіком прийняли рішення покинути Покровське заради своєї безпеки.
«Ми виїхали 28 числа в Полтавську область до куми, бо там уже неможливо жити. Зараз живемо у с. Харківці. Тут тихо і спокійно».
Відтоді минуло майже пів року, і пані Зінаїда не знає, чи вціліла її оселя після постійних обстрілів. Нашій редакції вдалося відшукати її будинок і побачити, який вигляд він має зараз.
Хоч відстань від Покровського до фронту за цей час суттєво не змінилася, саме селище вже не виглядає так, як раніше. Росіяни щодня знищують його КАБами, FPV-дронами та БпЛА.
Навіть у майже спустошеному й розбитому селищі залишаються місцеві. Покровчани, які вірять: Збройні сили невдовзі відкинуть ворога, і життя тут знову поступово повернеться до того, яким було до приходу «російського миру». Серед тих, хто не поїхав і щодня стає свідком терору росіян, — пані Тетяна. Попри важку ситуацію зі зв’язком, нам все ж таки вдалося зателефонувати їй і дізнатись більше про ситуацію в Покровському.
«Хочеться допомогти. Кого змогла — відправила, батьків відправила. Рекомендували і рекомендуємо іншим людям виїхати. Моя спеціальність не волонтер, але хочеться допомогти своєму селищу вистояти. Ми тут зараз боремося за кожне пухнасте життя. У мене відкриті декілька зборів, і люди більше допомагають пухнастикам — це показує, наскільки ми тут люди. Мені вдається зібрати кошти з допомогою тих покровчан, які виїхали. Кожного тижня у мене є сума, щоб поїхати закупити цілу машину всього, що потребують наші тварини, ну і людям, у кого є які потреби. Світла немає в Покровському з 11 лютого, відсутній зв’язок, ми не можемо комунікувати з людьми, щоб попередити, що сьогодні, наприклад, давалася вода, — ніяк людей сповістити», — мешканка с. Покровське Тетяна.
Також Тетяна розповіла, що росіяни здійснюють атаки ніби за графіком: вранці та ввечері. Проте буває й таке, що гатять серед дня. Саме так сталося під час нашої розмови.
Через небезпеку ми перервали розмову та згодом зв’язалися ще раз.
Тетяна каже, що вже звикли до такого життя, до вибухів. Допомагає тримати такий настрій відповідальність за людей, які дивляться на Тетяну як на приклад і чекають на гарні новини. Хоча Тетяна і бореться за те, щоб виїхало якомога більше людей, сама їхати не збирається. Каже, що тримають її тут дім та тварини, яким потрібна допомога.
Нині у Покровському немає ні світла, ні води. Для місцевих розгорнули пункт незламності — там можна підзарядити телефони й ліхтарі. Попри все, у селищі ще працюють кілька продуктових магазинів, де приймають лише готівку.
Читайте також: Хвилі дронів на москву – підготовка до комбінованих атак
