«Життя у візку»
Виявилося, що при всій любові городян до міста, воно не зовсім придатне для всіх. Є ті, кого іноді не помічають або взагалі від них відвертаються. Тому вони й нагадали про себе акцією «Ми є. Побудьте з нами». Люди з обмеженою мобільністю запросили дніпрян побувати на їхньому місці та сісти в інвалідні візки.
Місцеві активісти, помічниця міського голови та навіть мало мобільний песик – усі вони виступили в підтримку людей з особливими потребами та взяли участь у флеш-мобі. Кожен, хто хотів відчути усю складність життя на інвалідному візочку мав таку можливість. Умови акції :
«Нужно будет купить хлеб, найти, где сходить в туалет, купить кофе, подстричь челку, например. Для людей, которые находятся в инвалидной каляске, это практически не выполнимо. Кто захочет присоединиться, сможет увидеть, что это обстоит именно так», – розповідає співорганізатор акції «Ми є. Побудьте з нами» Марина Давидова.
Та попри очікування, із завданням впоралися не всі п’ять учасників флеш-мобу. А тепер замислимось, яких зусиль докладають люди з обмеженими можливостями, аби зробити такі легкі, на перший погляд, кроки.
А у міськраді запевняють, в Дніпрі діє програма з допомоги маломобільним людям, втім чітко не можуть окреслити, коли саме вона дасть результат
«Вы имеете право не поверить, но мы будем делать все, чтобы людям с инвалидностью жилось легче», – запевняє заступник директора департаменту соціальної політики Вікторія Сенаткіна.
Софія одна з тих, кому щодня доводиться пристосовуватись до тих умов, які диктує оточення. Далеко не в кожному будинку, аптеці чи торговому центрі є такі необхідні для пересування пандуси. Можливо вони і є, але…
«Чаще всего их устанавливают под таким углом..это не пандусы, это называется только шею сламать», – говорить учасниця мітингу Софія.
«Пандус у цьому будинку таки є, але він встановлений під таким кутом, що користуватися ним просто неможливо», – каже журналіст Ірина Дерев’янчук.
«О комфорте сложно говорить, и колеса можно разбить легко, и упасть. А такое, кстати, однажды было»,- розповідає Софія.
Нарікання на дискомфорт на одних під’їздах не закінчуються. Наприклад, аби перейти дорогу , Софії доводиться ігнорувати зебри, і йти в обхід, адже інакше вона не може самостійно заїхати на доріжку.
Та й просто дістатися до міста – це також проблема.
«На такой маршрутке есть возможность доехать домой из центра города. Тут есть за водителем буквально метр, куда я могу стать в коляске. Но все равно нужо меня тудазаносить и выносить», – говорить дівчина.
Дівчина в інвалідному візочку вже десять років. А коли ми дізналися, як саме це сталося, нашому здивуванню не було меж.
«Инсульт. Мне было девять лет. Утром я проснулась, поела, собиралась идти гулять. Потом резко болит шея, шейно-грудной отдел. У всех были большие глаза, первый раз с этим сталкиваемся. И сейчас, когда говоришь об этом, врачи переспрашивают», – пригадує Софія.
Однак попри всі незручності життя у візку Софії вдається зберігати людяність та оптимізм і навіть займатися плаванням.
І тим, у кого є все для зручного життя слід повчитися її життєлюбству. Можливо, саме люди з обмеженими можливостями навчають нас цінувати прості речі.
