Зеленський: «Ми вистояли й надихнули весь світ нашою рішучістю»
Сьогодні день народження Тараса Шевченка. Його давня мрія – очистити українську землю від ворогів.
«Хоробрі українці нескореної країни!
Вже 14-й день нашої оборони, нашого захисту. 14-й день нашого єднання. По-справжньому всеукраїнського. Масштаб загрози державі – максимальний. Окупаційний контингент уже завів на нашу територію майже всіх, кого збирали для вторгнення в Україну. Але й масштаб нашої відповіді – максимальний. І це два різних слова «максимальний» – у них і в нас.
У них – тільки техніка. По максимуму. У нас – до техніки ще й наш народ. На висоті. У них – тільки накази. Наступати, вбивати, знущатися. А в нас – ще й реальне бажання мільйонів українців перемогти. Захиститися. Очистити свою державу…
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
Сьогодні день народження Тараса Шевченка. Це наша давня мрія. Це його мрія – очистити землю. І вона жива! І цілком реальна.
Українці! Українки!
Усе в наших руках! Ми вистояли й надихнули весь світ нашою рішучістю. Немає такого куточка на землі, де б не знали, з яким героїзмом український народ захищає нашу прекрасну землю. Навіть там, де нас не підтримують, навіть там добре знають, чого ми досягли. І відчувають, чого ми ще досягнемо, якщо збережемо країну. Якщо збережемо єдність. Національну силу. Якщо будемо й надалі відповідати мудро та сміливо на активність ворога, який може зруйнувати стіни наших будинків, наших шкіл, наших церков. Може розбити українські підприємства. Але ніколи не добереться до нашої душі, до нашого серця, до нашого вміння жити вільно. І боротися сміливо.
Наші військові та тероборонці змогли поповнити арсенал нашої техніки за рахунок багатьох трофеїв, які взяли на полі бою. Танки ворога, бронемашини, боєприпаси тепер працюватимуть на нашу оборону. На наше життя. На нашу країну. На наше життя. Що може бути більш принизливим для окупантів? Ми будемо бити ворога його ж зброєю. На додачу до нашої, яку російські війська вже непогано відчули. Відчули так, що дедалі більше солдатів і командирів противника ставлять собі просте питання: а навіщо їх послали на цю чужу землю, на цю війну? І у нас немає відповіді. Окрім одного слова – загибель».
