Залишив залізницю заради фронту: історія стрільця 108-ї бригади ТрО
Хтось має робити чоловічу роботу! – «Чикаго». Він родом з Чаплиного Синельниківського району, що на Дніпропетровщині. У свої 22 роки добровільно пішов в воюючу армію на контракт. З 2023 року – стрілець у складі 108-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.
Олександр на бойове псевдо «Чикаго» раніш працював помічником машиніста електровоза. Міг би й далі залишатися на заброньованій цивільній посаді, однак, як розповідає, без жодних спонукань вирішив змінити форму залізничника на військову.
-Просто виникло бажання, і я не зміг йому протистояти, – щиро посміхається воїн. – Без зайвих роздумів звернувся до ТЦК, де запропонували тероборону, і я погодився. Пройшов обов’язкову загальновійськову підготовку та був призначений стрільцем до Синельниківського батальйону у складі 108 бригади. До колективу входив просто, адже тут були всі свої: земляки і навіть знайомі…
-Що на початку служби запам’яталось найбільше?
-Перші бойові чергування. Ми виходили на спостережний пункт. 400-500 м – до ворога, у тиху погоду ми чули росіян… Мене часто призначали старшим зміни. Відчував відповідальність. Запам’ятався епізод, коли окупанти доволі чисельною штурмовою групою атакували наших сусідів. Жодних думок! Перекидались з хлопцями лише у справі: щось зробити, чимось допомогти. Суто технічні питання… Насипали по повній у ту сторону, звідки росіяни лізли.
-Відбили штурм?
-Так. Відбили! Сусідам допомогли.
-Чи було страшно на «нулю»?
-Спочатку так! Та й усім страшно. А потім вже заходив на «передок» без полохливої думки. Знаю, що до позиції дійду, маршрут вивчив… А спочатку справді було страшно…
-Нещодавно Ви перевелися в мінометний підрозділ – у групу «Міні-Градів». Чому так сталося?
-Вважаю, що на війні треба постійно вчитися. Війна не стоїть на місці, з’являються новинки. Ворог розвивається. Тому й нам слід постійно навчатися. Тому для себе вирішив піти і спробувати на реактивника, а чому б і ні?
-Ким будете у розрахунку «Міні-Града»?
-По машині та пусковій установці вивчаю все. Щоб знати та вміти, і в разі потреби замінити, підстрахувати побратима.
-Чи водите пікап?
-Поки ні. Тільки свою автівку. Але згодом освою.
-Чи є мрії? Що робитимете після закінчення війни?
-Навіть не знаю. Треба до цього дожити. Життя підкаже.
-Ви ж пішли до війська по контракту. Отже на певний час, а далі можна звільнитися.
-Так. Чи буду продовжувати службу за контрактом, вирішуватиму пізніше. Поки служитиму. Я підписав договір на три роки – залишилось рік і місяць.
-Чи виправдало себе Ваше рішення стати контрактником? Ви ж на щось розраховували, коли йшли в армію?
-В основному, так. Я потрапив у гарний військовий колектив. Все добре.
-Як Ваша дружина переживає таке тривале розлучення?
-Дружина була проти того, щоб я йшов на фронт. Але з часом змирилась. Хвилюється. Постійно запитує: «Коли повернешся? Коли додому? Відповідаю коротко: «Коли додому, не знаю».
Чи є у Вас діти?
-Донечці два рочки. Тільки починає розмовляти. Дуже хочеться бути поруч. Це її «золоті» часи. Дуже жаль, що ми не разом. Але ж комусь потрібно виконувати бойову роботу, захищати Україну.
Підтримуйте захисників України вподобайками та приєднуйтеся до лав 108-ї бригади ТрО. Телефон нашого рекрутингового центру 0 800 337 803.
Читайте також: У Дніпрі вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні
