«Втратив ногу, але не силу духу», — історія бійця ЗСУ, який проходить відновлення у реабілітаційному центрі Дніпра
28-річний Микола – мешканець Кривого Рогу. До війни працював на коксохімічному підприємстві. За спеціальністю – хімік-технолог, інженер. У квітні 2024 року Микола отримав повістку та вирушив захищати країну.
«У мене син народився 8 березня. Я взяв місячну відпустку, щоб допомогти дружині. Першого ж робочого дня начальник вручив мені повістку. Під час навчання запропонували здобути офіцерське звання. Після місяця підготовки мене відправили на двомісячний курс до Польщі – готували на посаду командира взводу», – розповідає Микола.
Він разом із двома побратимами перебував на спостережному пункті. 5 грудня 2024 року їх мали замінити, але розпочався потужний обстріл.
«Летіло все: міни, дрони, артилерія. Ми сховалися в бліндажі, попередньо забравши з позиції боєприпаси, їжу та рацію. Ми навіть не почули, як супротивник підібрався. 3-4 особи. Коли все затихло, я на мить розслабився – і це стало фатальною помилкою. Моя нога виявилася в проході, тієї ж миті пролунав черговий автоматний постріл. Куля влучила прямо в ногу. Біль був нестерпний, але побратим зашепотів: «Тсс, тихо, сидимо, як миші». Я наклав джгут і мовчав», — пригадує чоловік.
Окупанти не зрозуміли, звідки вівся вогонь, тож почали прочісувати територію. Зав’язався бій.
«Я заряджав зброю, подавав гранати. Врятувало те, що вхід до бліндажа був закритий спальником і ковдрою – гранати пролітали повз. Один із окупантів намагався нас виманити: «Виходьте, ми думали, тут американські найманці, а ви слов’яни – давайте домовимось, у мене ногу та руку відірвало». Але я розумів: людина з такими пораненнями не змогла б так впевнено говорити. Це була пастка», — каже Микола.
Протягом 11 годин військові тримали оборону в бліндажі. Микола втратив багато крові і розумів, що ногу врятувати вже не вдасться.
«Я попрощався із життям. Це жахливе відчуття: вибух адреналіну і водночас страшна безпорадність. Опівночі ми змогли вийти на зв’язок і попросили допомоги. Наш підрозділ відбив позицію. Нам дуже пощастило, що пішов сніг – дрони не літали, і евакуаційна машина змогла під’їхати ближче. Я важив 120 кг, мав бронежилет і зброю – побратими не змогли б донести мене пішки», — ділиться захисник.
Микола пережив численні переливання крові та ампутацію. Зараз він у реабілітаційному центрі Дніпра.
«У Миколи ампутація нижньої кінцівки, причому суглоб видалено – це ускладнить встановлення протеза в майбутньому. Зараз ми працюємо над рівновагою, використанням милиць та зміцненням неушкодженої кінцівки. Прогрес значний – тренуємось двічі на день і наближаємося до повної самостійності», – розповідає асистент фізичного терапевта Данило.
Міський реабілітаційний центр – один із найсучасніших в Україні. Відділення фізичної та реабілітаційної медицини надає допомогу як у гострий, так і в підгострі періоди після ампутації. Центр працює з 2020 року, і за цей час пройшов шлях від звичайного фізіотерапевтичного відділення до унікального закладу, що допомагає військовим повернутися до життя.
Читайте також: «Окупанти лізуть як таргани», — Володимир, воїн 93 ОМБр «Холодний Яр»
