Волонтери Дніпра допомагають геріатричному пансіонату
Свято у геріатричному пансіонаті. Волонтери Дніпра привітали 96-річну самотню бабусю з днем народження. Вона живе разом з іншими старенькими та людьми з інвалідністю у геріатричному пансіонаті вже багато років. Нині, під час війни, вся основна допомога йде на забезпечення фронту та переселенців. Втім, і про тих, хто її особливо потребує – не забувають. У Дніпрі є команда волонтерів , яка опікується саме людьми, які лишились сам на сам з бідою.
Пані Галині сьогодні 96. Не маючи рідних та друзів, вона вже багато років живе у стінах дніпровського пансіонату. З привітаннями та подарунками до дня її народження завітали волонтери.
“Стасибо, всем. Спасибо, детки”.
Марія Соколенко допомагає не вперше мешканцям цього пансіонату. Каже, іменини бабусі Галі об’єднали всіх небайдужих.
Марія Соколенко, волонтерка: “У нас ціла команда, дуже багато людей. Мені здається, пів міста – це так, нічого не сказати. Бабуся, до якої ми приїжджали, вона зовсім покинута, в неї нікого немає – ні родичів, никого. Тому вона просила приїхати. І цю ініціативу підтримало пів міста. Ми приїхали і зробили свято”.
Подарунки отримала не тільки іменинниця.
“Получил подарок – торт, напиток и печенье, и там что-то там…”
Люди опиняються тут за різних обставин. І допомога їм, каже Наталя, вкрай необхідна.
Наталя, волонтерка: “Это, конечно, очень важно, так как вы видите сами, эти люди никому не нужны. Государство им, конечно же, помогает, но половину средств они отдают за проживание. Соответственно, все остальное, сейчас цены очень дорогие, сами понимаете. Это очень важно – помогать, потому что мы не знаем что нас ждет в старости. А как говорится, чем больше хорошего ты будешь делать, тем больше тебе это будет возвращаться”.
Команда добровольців допомагає не тільки жителям пансіонату, але й звичайним перехожим на вулиці, які опинилися в скрутній ситуації.
72-річний Юрій Валентинович разом із сім’єю тікав від війни з Красного Лиману до Дніпра. Розгублений опинився на вокзалі.
Юрій Абрамов, переселенець з Красного Лиману: “Був на вулиці, Маша мене зустріла, каже: “Що ти ходиш?” Я їй розповів, що приїхав і ніде жити, на вокзалі був. Вона мене влаштувала, все допомогла, чим змогла, все зробила. І ось я тепер живу і все нормально, тепер стараюся їй допомогти чим- небуть”.
Тепер Юрій і сам став волонтерити. Нині шукає роботу, втім, все ж мріє повернутися до свого мирного міста. Волонтери просять людей не проходити повз тих, хто нині опинився в скруті. Найчастіше таких стареньких зустрічають прямо на вулицях – вони розгублені і не знають як діяти. Навіть кількадесят гривень можуть врятувати людину.
