Від головного лікаря до військового медика: історія добровольця з позивним «Хілер»

Його позивний – «Хілер», той, хто зцілює. За освітою Дмитро – лікар, спеціальність «Загальна практика сімейної медицини і організація управління закладом охорони здоров’я». До війни працював головним лікарем, медичним директором у кількох лікувальних закладах, завідувачем поліклінічного відділення. Досвіду – не позичати.

– На війну я прийшов добровольцем, шукав, хто б мене забрав, – з посмішкою розповідає «Хілер». – Повномасштабне вторгнення зустрів у Запоріжжі. Звертався у військовий госпіталь, однак на той момент там вакантних місць не знайшлося. Потім знайшов десь в інтернеті номер швидкої, пропонував хоч їм чимось допомагати. Відгукнулися. Я під’їхав, привіз свої речі й медикаменти… Допоміг розібрати гори ліків. Наступного дня приїхав на виклик: одному з бійців, який разом із побратимами прибув у місто, стало зле. Викликали швидку, і я прибув одночасно з військовими медиками. Зробили кардіограму, я описав її. На питання, хто я, відповів, що прийшов допомогти як волонтер. Військовий медик запитав про мою освіту і, почувши відповідь, сказав, що їм потрібні такі фахівці. Забрав мене з собою. Так я опинився у 110-й бригаді ТрО. Згодом перевівся сюди, у 108-му Дніпропетровську. Тут я став командиром медичної роти, потім – начальником лікувального відділення. Зараз я – ординатор та т.в.о. начальника лікувального відділення.

– Розкажіть, будь ласка, з якими труднощами довелося зіткнутися? До чого ви не були готові?

– Ну, складнощів було багато. Мабуть, найбільше мене тригерило відчуття несправедливості. На той момент ще була молода, гаряча голова, тому досить бурхливо реагував на все. Зараз – у рази спокійніше. Набрався розуміння.

– У вас, мабуть, траплялося чимало екстремальних випадків по службі. Що запам’яталося найбільше?

– Згадується, коли ми працювали екіпажем. Мали хороший, злагоджений колектив: лікар, фельдшер, медсестра і водій. Працювали в різних бригадах: у 110-й, 201-му батальйоні 102-ї бригади, у 65-й механізованій… Так траплялося, що нас постійно відкомандировували. Ми перебували під чужими частинами. Попри всю складність, згадувати той період приємно. Різні напрямки, багато евакуацій. Часом доводилося працювати й під обстрілами. Найбільше запам’ятався період в одному з прифронтових містечок на Запорізькому напрямку. Того дня російські окупанти просто сказилися: випустили понад триста боєприпасів по маленькому містечку. Ми працювали, як кажуть, «на знос» – виїжджали, вивозили цивільних. Їх було багато. Деякі тяжко поранені. Доводилося проводити пошукові роботи, знаходили людей і надавали допомогу. Під час обстрілів «Градів» та артилерії доводилося ховатися, притискатися до землі, а потім – бігом відпрацьовувати. Вивозили постраждалих і вже потім надавали повноцінну допомогу.

– Пам’ятаєте, про що думали в той момент?

– Ні. Ми просто працювали. Абсолютно спокійна голова! Швидко відпрацьовували і їхали. Ще й жартували. Команда була дуже злагодженою, готовою на будь-який «движ», бо молоді, бо гарячі голови. Зараз уже мислимо інакше: «Якщо можна туди не йти, то давайте подумаємо, як спрацювати інакше…». А тоді – вперед-вперед. Ми взагалі не уявляли, що щось у нас влучить, зачепить чи поранить. Зараз медикам стало працювати безпечніше. Нас почали берегти значно більше.

– Скажіть, будь ласка, чи є у вас мрії, прагнення?

– Хочеться довго відпочивати. Виділити певний період після війни та ніжитися на шезлонгу біля басейну. Потім піти на масаж, можливо – на спа-процедури. Потішитися життям, прогулятися лісом… А після того я, мабуть, повернуся в медичний менеджмент. Для цього буде потрібен адаптаційний період. Бо навички, мабуть, частково втратилися – я цим не займався кілька років. Потрібно буде підтягнути себе і адаптуватися до цивільного життя.

– Є у вас хобі?

– Так. Займався бісероплетінням, малював, дивлюся аніме. Зараз, щоправда, не дуже до цього.

– Що ви могли б сказати лікарям, які вагаються: йти чи не йти на війну?

– Вагатися – це нормально. Але комфорту тут не чекайте. Десь поспите, хтось нагодує, якось помиєтеся.

(Дмитро посміхається, мовляв: «Не такий страшний чорт, як його малюють»).

– Велика потреба в лікарях?

– Потрібні не тільки лікарі. Нам не вистачає середнього персоналу – фахових медсестер, фельдшерів, санінструкторів… Людей, на яких можна покластися, з якими можна формувати команду й робити справу.

Залюбки чекаємо на вас у лавах нашої бригади. Запрошую!

Рекрутинговий центр 108-ї бригади ТрО: 0 800 337 803. Вакансії на FB.

Читайте також: Героїчні медики. Дніпро – форпост України з рятування наших захисників

IMG 2376

IMG 2377

IMG 2378