У Шевченківському районі Дніпра представили нову частину проєкту «Історії Героїв» із 36 історіями полеглих захисників

У Шевченківському районі Дніпра представили нову частину проєкту «Історії Героїв» — експозицію, присвячену 36 військовим, які віддали життя за незалежність і свободу України. Її розмістили біля Шевченківської районної адміністрації. На захід запросили родини загиблих захисників, аби рідні могли розповісти про своїх Героїв. Кожна історія — це розповідь про окрему людину, її життєвий шлях, рішення стати на захист держави, службу та подвиг.

Проєкт покликаний зберегти пам’ять про полеглих захисників не лише в родинному колі, а й у просторі міста, щоб дніпряни та гості нашого мегаполісу могли дізнатися більше про тих, завдяки кому Україна продовжує боротьбу за свою свободу.

Серед представлених історій — життєвий шлях Сергія Куркубета. До повномасштабного вторгнення він працював ковалем на Дніпровському металургійному комбінаті. Там познайомився з майбутньою дружиною Іриною, яка працювала машиністкою на молоті. Разом вони почали жити у 2011 році.

З початком повномасштабної війни Сергій пішов до ТЦК. Написав заяву та долучився до війська. Служив водієм у складі 138-ї бригади Повітряних сил. Возив побратимів на позиції. Виконував і інші бойові завдання.

«Коли почалася велика війна, ми сіли на кухні поговорити, і він сказав: “Ірино, я хочу піти. Треба, щоб хтось ішов захищати свою країну, своїх дітей, онуків. Я не можу дивитися на те, як вони стріляють і вбивають наших людей”. Я сказала, що це його воля, і що тільки молитимуся за нього», — розповідає цивільна дружина захисника Ірина.

За словами Ірини, Сергій був чуйною людиною, завжди готовою допомогти іншим, і дуже любив свою батьківщину. Під час служби намагався телефонувати дружині, щойно з’являлася вільна хвилина.

Сергій загинув 8 березня. Разом із побратимами повертався на позицію після виконання бойового завдання. Накрив ворожий ракетний обстріл, вони не встигли сховатися чи від’їхати.

«Вони виконали свою роботу і поверталися вже на позицію, до себе, як кажуть, додому. І їх настиг ракетний обстріл зверху. Вони ніде не змогли сховатися, від’їхати не встигли», — згадує Ірина Куркубет.

Того ранку Сергій телефонував дружині та вітав її з 8 Березня. Про його загибель Ірина дізналася за кілька днів — побратими особисто прийшли до неї додому.

У Сергія залишився 19-річний син від першого шлюбу. Він також добровільно долучився до війська, сказавши, що хоче бути, як батько. Захищати Україну. Сам Сергій мріяв про перемогу та можливість повернутися до улюбленої справи — риболовлі.

Заступник міського голови Дніпра Андрій Денисенко наголосив, що за кожною представленою історією — життя людини, яка віддала її, захищаючи інших. Завдяки цим військовим Дніпро має можливість жити й розвиватися.

«Ці люди ніколи не будуть забуті. Ми пам’ятатимемо кожного й кожну поіменно як наших героїв, наших побратимів, наших сусідів, нашу рідну кров. Їхня справа — справа захисту України — не буде полишена. І дніпровська міська влада, територіальна громада міста Дніпра роблять усе, аби надати відповідну підтримку Збройним силам України та наблизити нашу перемогу», — сказав Андрій Денисенко.

Читайте також: Музика пам’яті: у Дніпрі продовжують справу Володимири Скуратовського