У горнилі війни виплавляється справжня еліта української нації
Командир роти Кам’янського батальйону 108-ї Кодацької бригади територіальної оборони «Бумер» в ексклюзивному інтерв’ю розповів, як в нелюдських умовах зими, в повному оточенні протрималися 150 діб.
У минулому Віктор – боєць спецназу «Циклон», головним функціоналом якого є антитерор. Отож, коли з початком російського вторгнення він пішов добровольцем на фронт, доволі швидко став командиром роти. У Кам’янському батальйоні 108-ї Кодацької бригади територіальної оборони «Бумера» шанують як справжнього «профі» своєї справи та вимогливого офіцера.
«Позицію, яку ми зайняли на початку січня, російські окупанти атакували щоденно, а іноді по декілька разів на добу, — розповідає Віктор на бойове псевдо «Бумер». – Ми вгризлись у землі і стоїчно відбивались. Спочатку я ставив зарубки на прикладі, які відповідали знищеним московитам, однак коли їх число перевалило за сотню, фіксувати припинив – не вистачило місця».
Остання ротація на передову для Віктора та його підлеглих стала справжнім випробуванням.
«Вже під час висування на передову ми втратили бойових побратимів, які діяли у складі другої групи: «Старого», «Хантера» та «Кота». До речі, тіла останнього я не бачив – є шанс, що живий, — ділиться «Бумер». – Хлопці потрапили у засідку. Допомогти не було шансу. Згодом від прильоту загинув боєць у моїй групі – «Дядя Міха». Їх місця поховання ми зафіксували геоточками. Твердо вірю, коли звільнимо ті території, передамо тіла побратимів рідним.
З командиром роти на позиції залишився лише один боєць — Сергій «Дядя Фьодор», з яким спільно пережили мінометні та артилерійські обстріли, фосфор та «запальнички», FPV, ворожі штурми…
«Під час бойових зіткнень допомагали дрони суміжників, — розказує Віктор. – Ми знали, де знаходиться ворог, і нищили його. Якось «обнулили» російського офіцера. У його планшеті я знайшов чимало цікавої інформації, зокрема й план взяття нашого села. Документи та карти передав командуванню – вони справді стали у нагоді».
Воїни тримали оборону протягом січня, лютого, березня, квітня та травня. На «велику землю» вийшли лише 3 червня. За їх плечима – безліч бойових зіткнень з окупантами.
«Ми чітко ідентифіковували з ким «бодаємось». Цьому, зокрема, посприяла й інформація з планшету російського офіцера, — згадує «Бумер». – Танковий полк російське командування з причини хронічної нехватки бійців перевели у піхоту. Спільно з суміжниками ми його повністю «обнулили». Танкісти без броньованих машин виявилися відверто слабеньким супротивником. А ось морські піхотинці – серйозні «дяді», з ними довелося добряче повозитися!»
У здобутку воїнів 108 Кодацької бригади ТрО також порятунок бойового побратима з 225 ОШП. Штурмовик «Кочерга» залишався сам на позиції протягом 4 місяців. Був поранений у руку, а через неможливість зняти турнікет, мав серйозну гангрену. «Бумер» відрізав загниваючу руку і тим спас воїну життя.
«Згодом, коли виходили, другу «Кочерзі», справжньому воїну-«кременю», який відстрілювався та допомагав нам навіть з однією рукою, довелося змайструвати імітацію верхньої кінцівки. Стругали, ладили…, — згадує Віктор. — Аби нас не знищили російські дрони, ми косили під їхнє ДРГ. Таке «маскування» давалося нелегко: у всіх обморожені ноги, чисельні контузії, втрата ваги від 20 до 30 кг, осколкові поранення…»
«Бумер» у прямому сенсі виколупував зі свого тіла дрібні уламки та знезаражував рани перекисом водню. Не впорався лише з уламком у нозі – так і виходив, стараючись не шкутильгати.
Українські герої стикнулись не лише з переважаючим у чисельності ворогом, але й зі складнощами з продовольчим забезпеченням. Попри те, що рідна 108-ма входила у взаємодію навіть з «Птахами Мадяра» та суміжники старались з усіх сил спрямовувати вантажні дрони на позицію з необхідною допомогою, ворог, який цілодобово патрулював повітря, часто збивав українські «Вампіри» та «NEMESISи».
Попри все воїни протримались 150 діб в умовах повного оточення! Їх мужності та незламності можна лише позаздрити.
І нині, перебуваючи на лікуванні, вони не скиглять, не поширюють панічні настрої, а й далі планують продовжувати бойовий шлях у лавах своїх військових частин.
«Бумеру» — 37 років. Він мріє завершити війну, аби опікуватися батьками. А ще, коли вийде на військову пенсію, хоче відкрити власну справу і вести її з братами по зброї.
«Той, хто у пеклі оточення не жалівся, але завжди готовий був підстрахувати, підставити плече, буде найкращим партнером й у бізнесі», — стверджує «Бумер».
Попри пережитий бойовий катарсис, його тон спокійний, виважений. Саме так у горнилі війни виплавляється справжня еліта української нації.
Фото з архіву «Бумера».
