У Дніпрі вшанували пам’ять жертв Голокосту
6 мільйонів людей, вбитих в усьому світі, 1,5 мільйона – в Україні, 13 тисяч – лише за два дні у нашому місті. Це все дані страшної трагедії – Голокосту – переслідувань і масового знищення євреїв нацистами. Минулого тижня в нашому місті згадали тих, хто не з чуток знає, що таке пекло на землі.
Семінари, лекції, презентації літературних видань, інтерактивні заняття. Все – про події Голокосту. І все для того, аби люди не забували найстрашнішу трагедію
«Мы обязаны делать все, чтобы такая трагедия больше никогда не повторилась. Мы обязаны вспоминать об этих событиях не только в этот день, мы должны помнить об этом каждый день», – говорить директор Ізраїльського культурного центру в Дніпрі В’ячеслав Смоткін.
Напередодні до дніпровського музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост» потрапили унікальні експонати. Чашки, які були віддані на збереження одним євреєм перед тим, як його забрали до концтабору.
«Пан каже: ви знаєте, завтра вони нас беруть і, якщо ми повернемось, то я заберу ці речі назад, а якщо ні, то я залишу їх у вас. І він витяг дерев’яну коробку, відкрив її, а там шість чашок. Він сказав, що це був мій весільний подарунок. Ну звісно, цей пан назад ніколи не повернувся», – розповідає представник організації «Українсько-єврейська зустріч» Наталя Федущак.
Ці чашки та інші експонати показували школярам у День пам’яті жертв Голокосту і розповідали їхню історію.
Та школярі й самі можуть розповідати історії Голокосту. Родичі цієї дівчини по татовій лінії загинули в одному з концентраційних таборів.
«Было тяжело, потому что всегда тяжело вспоминать про такие вещи. Я понимаю, что нужно их помнить, потому что иначе это все равно повторится. Как бы люди не думали, что они самые умные, и никогда больше этого не случится опять, но я считаю, что, если этого не помнить, то оно повторится», – ділиться школярка Олександра Коток.
Фотопроект німецького фотографа Луїджі Тоскано «Проти забуття» і має на меті – зберегти пам’ять про кожного закатованого в часи Голокосту. Історія портретів бере за живе. Однойменна книга та фоторепортаж пробирають до сліз.
«Є одна дуже зворушлива історія. Я зустрів одну жінку, її звати Ганна. У півторарічному віці її депортували разом з батьками до Аушвіца. Батьків відразу вбили, а Анна була однією з тих, хто був піддослідними доктора Менгеле. Вона розповіла мені цю історію, і сказала: знаєш, я дуже боялася лікарів, і коли бачила людей у білих халатах, я кричала. А знаєш як я перемогла цей страх? Я стала лікарем!», – розповідає німецький фотограф, автор фотовиставки «Проти забуття» Луїджі Тоскано.
72 роки пройшло з того часу. Але 27-го січня – в день звільнення концтабору Аушвіц-Біркенау – головного символу Голокосту – ми й досі згадуємо цей жахливий геноцид проти людства.
«Але головне полягає в тому, що, якщо не відповідати на злочин людиновбивства, як про це писав митрополит Андрій Шептицький, якщо не об’єднуватись всій спільноті для того, щоб протистояти злу і знищенню будь-якої спільноти, то це буде повторюватись», – запевняє директор українського інституту вивчення Голокосту «Ткума» Ігор Щупак.
Переслідування і масове знищення євреїв назавжди змінило історію. Змінило і долі багатьох людей, родин, цілої нації. Проте зараз ми можемо вплинути на події сучасності і більше не допустити трагедій такого масштабу.
