У Дніпрі провели екскурсії місцями розстрілу євреїв під час Голокосту
В Україні відзначили Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Проголошена генеральною асамблеєю ООН у 2005 році, дата покликана нагадати про одну з найстрашніших трагедій людства. Під час другої світової було вбито 6 млн євреїв. У пам’ятну дату у Дніпрі вкотре згадали історію Голокосту та місця масових розстрілів євреїв, які також є і у колишньому Дніпропетровську.
Біля центрального універмагу екскурсія. Історик Валентин Рибалка розповідає про криваві місця колишнього Дніпропетровська у період німецької окупації.
Валентин Рибалка, начальник експозиційно-виставкового та видавничого відділу Музею спротиву Голодомору: “Це було місце збору. Власне, це така перша велика точка, пов’язана з Голокостом у нашому місті. Ми хочемо показати людям оцей шлях, цю історію Голокосту, власне, на мікрорівні, яка торкається нашого міста. Щоб люди, які ходили місцями, вулицями міста Дніпра, іноді перекидали на 10 років тому і уявляли, яка була трагічна історія і що відбувалося в цих місцях”.
Дніпро насичений кривавими місцями, додає Валентин Рибалка. Автор унікальної екскурсії водить туристів вулицями сучасного Дніпра, які пов’язані із масовими втратами мирного населення. Згідно із дослідженнями історика, місто нараховує не менше 20 таких локацій і про них обов’язково повинні знати дніпряни.
Галина Іонівна, туристка: “Мои родители из Днепра, мои дедушка, бабушка из Днепра. Мои дедушка и бабушка были расстреляны. Раньше об этом не очень говорили.. Сейчас я хочу знать где и как это было”.
Голокост – один з наймасштабніших геноцидів в історії людства. В Україні масові розправи почалися наприкінці серпня 1941 року. У Кам’янці-Подільському за три дні вбито 23 тисячі мирного населення, у Бабиному Яру розстріляно 34 тисячі. Період масового знищення євреїв у Дніпрі припадає на жовтень того ж року.
Дарина Кисленко, школярка: “Это очень страшно, это вызывает ужас, но тем не менее это было. Холокост – это огромная трагедия, и если люди не будут об этом помнить, то оно, к сожалению, может повториться. А если мы все будем знать причины, то, что ко всем расам нужно относиться одинаково и то, что так ужасно относились к евреям, это важно понимать, чтобы никогда больше не повторить”.
Лев Горитько, школяр: “Я ощущаю боль и страдание очень многих людей, которые прееживали за своих близких, за своих родных. Я надеюсь, что такого больше никогда не произойдет и мы все будем жить в мире”.
Дніпровські історики розповідають: одним із “чорних” днів для міста вважається 13 жовтня 1941 року. Тоді у Довгій Балці розстріляли 11 тисяч дніпропетровських євреїв. Дорога смерті пролягала від центрального універмагу до території сучасного парку ДНУ ім. Олеся Гончара, де у решті і відбувалися масові вбивства.
Ірина Піскарьова, керівниця освітнього відділу Українскього інстистуту вивчення Голокосту «Ткума»: “Коли ми говоримо Голокост, ми маємо на увазі не тільки знищення. Ми говоримо також про опір і про рятування. А рятували євреїв у період Голокосту і українці, і поляки, і білоруси, це були і угорці – різні національності, які рятували єврейський народ в період Голокосту. Тому важливо це розуміти”.
На пострадянському просторі Україна стала однією з перших країн, яка внесла історію Голокосту до державних програм викладання у навчальних закладах.
Ірина Піскарьова, керівниця освітнього відділу Українскього інстистуту вивчення Голокосту «Ткума»: “Ми знаходимось у Музеї пам’яті єврейського народу, і тут ми говоримо про Голокост, про Голодомор, про депортацію кримських татар. В нашому серці є місце про ці трагедії. І в серці українскьої дитини, в серці нашому є розуміння того, що Голокост – це наша трагедія”.
Під час Другої світової було вбито 6 млн євреїв. Кожен четвертий з них – українець. У Дніпрі, за різними даними, вбито від 17 до 20 тисяч євреїв.
Валентин Рибалка, начальник експозиційно-виставкового та видавничого відділу Музею спротиву Голодомору: “Українці пережили свій великий геноцид, Голодомор, події 32-33 року. І ми вважаємо: кому, як не нам, розуміти біль і страждання людей інших народів, які пережили подібні трагедії”.
Історики додают: підростаючому поколінню важливо донести не лише про трагедію, а й про поняття змагання жертв та солідарність пам’яті. Аби діти розуміли, що саме пам’ять робить нас сильнішими.
