У Дніпрі попрощалися із загиблими через стрілянину на «Південмаші»
Вихідними у Дніпрі попрощалися із п’ятьма загиблими через стрілянину на заводі «Південмаш». Церемонія відбулась у Палаці культури машинобудівників, на неї зібралися сотні людей.
Сотні людей, квіти та військовий оркестр. У Дніпрі в останню путь провели п’ятьох загиблих від пуль нацгвардійця-строковика на заводі «Південмаш». Віддати шану прийшли небайдужі дніпряни, військослужбовці, поліціянти і, звісно ж, рідні та друзі загиблих.
Максим, колишній військовослужбовець Нацгвардії, товариш загиблого: «Это был очень хороший человек. И поверьте, он никогда не мог сделать никому ничего плохого. Если там многие СМИ думают, что он издевался, поверьте, это всё фейк, это лишь бы кому-то что-то, какая-то выгода была. Этот человек был очень хороший. Я с ним прослужил, я его знаю. У него осталось двое маленьких детей, у него недавно родился ребенок, девочка. Поверьте, это очень… очень тяжело говорить, поверьте. Мы с ним очень довольно-таки хорошо дружили. У меня очень много фотографий с ним, воспоминаний, вы же понимаете. Это был офицер с большой буквы. Таких людей, наверное, единицы».
Таким запам’ятається 34-річний Олександр Буганов. У 14-му році він одним з перших став на захист рідної землі у зоні АТО, пройшов Іловайський котел та полон. Після звільнення Олександр вступив до Нацгвардії, де був керівником караулу.
Євген, строковик у 2016-2018 роках: «Последние полгода службы под его командованием – самые лучшие полгода, которые у меня были. Мы, как подчинённые у него были. Он интересовался как, что, как увольнение подстроить. Он все делал для роты, и делал так, чтобы служба проходила хорошо. Он пытался, старался для солдат сделать максимально комфортные условия, чтобы были все довольны. Это очень добрый человек. Он помимо как командиром был, он был другом для всех, кто служил. Да, устав, да, выше по званию. Но мы люди, и мы его друзья и сослуживцы. Человек как был хорошим, он и останется в моем сердце хорошим».
Доброю людиною запам’ятають і 34-річну Віру Лебединець. Беззбройна чергова заводу, цивільна жінка, яка не випускала стрільця Артемія Рябчука у місто після стрілянини у приміщенні. За що була вбита пострілом у голову.
Ірина Борисенко, однокласниця загиблої: «Герой, действительно герой. Очень хочется, чтобы её не забыли. У меня, если честно, в голове не укладывается. До сих пор не верю в то, что с ней такое произошло. Она ж, видите, она до последнего стояла, она не сдавалась».
21-річний старший солдат Артем Левківський після строкової служби залишився і надалі у військовій частині, де став кращим кінологом.
Молодший сержант Олександр Драган у свої 24 роки мріяв присвятити життя військовій службі, і навіть підписав контракт.
19-річному Леоніду Черніку, старшому солдату, до кінця строкової служби залишалось 3 місяці.
Тим часом вже у п’ятницю відбулося перше судове засідання, яке тривало більше 6 годин. Підозрюваному мали обрати запобіжний захід. Коли Рябчуа привезли у суд, журналістів спочатку не пускали — його адвокат подав клопотання про заборону зйомки засідання, а ще просив пересадити свого клієнта у загальну залу. Проте суд не задовольнив клопотання. Стрілець провину за скоєне визнав, підглядаючи у папірець на суді. Своїх мотивів не назвав ані під час затримання, ані під час обрання запобіжного захід. Окрім зачитаного зізнання, Артемій Рябчук попросив не відправляти його на гауптвахту, як наполягала прокуратура, а посадити в СІЗО.
“Мне искренне жаль тех людей, которым я причинил боль своим поступком. Я виновен и полностью осознаю свою вину”.
Врешті вже близько 11-ї вечора Кіровський суд обрав запобіжний захід нацгвардійцю. Строковика на 2 місяці відправили у СІЗО №4 без права внесення застави.
