У Дніпрі переселенці плетуть «кікімори» для ЗСУ
У Дніпрі виробляють костюми-невидимки. Засоби маскування плетуть власноруч дніпряни з переселенцями, чиї міста зруйнували російські окупанти. Кілометри сіток і десятки «кікімор» уже передали нашим захисникам. Дніпро TV продовжує серію сюжетів про українців, які через російську агресію втратили житло і роботу, але знайшли себе у Дніпрі. Історія четверта: «Нащадки Ельзи для ЗСУ».
«В одну дірочку ниряє черв’ячок, а в іншу винирює. А теперь ротік туда. А тепер ротік туда. Це в нас получається ротік, який в нас? Чарівний, так?»
Маленька Офелія з Лисичанська допомагає дорослим плести маскувальну сітку. З перших днів повномасштабної війни волонтери допомагають українським захисникам бути невидимими для ворога.
Валентина Макарова, координаторка волонтерської групи «Нащадки Ельзи для ЗСУ»: «Захист наших хлопців. Вони нас захищають, а ми їх захищаємо. Щоб прикрити техніку, щоб прикрити їх самих. Загалом, щоб вони всі живі повернулися. Вони хлопцям дуже допомагають. Якщо чесно, вони задоволені. Не снайперам, звичайно, бо у снайперів там свої заморочки».
Окрім маскувальних засобів, волонтери виробляють і передають на фронт окопні свічки. А обереги роблять діти. Приміщення їм надали у шелтері для переселенців з Луганщини.
Ніна Бондар, адміністраторка шелтеру переселенців з Луганщини: «Ми намагаємось зробити все, щоб людям тут було у нас добре, затишно. Щоб вони могли працювати на повну силу».
Подружжя Кочеткових приїхало до Дніпра з Харкова ще у березні. І відразу прийшли до волонтерів. Робота була незвичною, з ножицями Юрій ніколи не працював.
Юрій Кочетков, переселенець з Харкова, волонтер: «Ножиці натирають руки буквально після кількох годин через незвичку. На пальцях з’являються пухирі. Перший день, коли я прийшов, дуже сильно відчував втому, особливо руки боліли від ножиць. Але все потихеньку налагоджується».
Своєю працею вони наближають перемогу України. Впевнені: їхні сітки та «кікімори» врятували не одне життя.
Ірина Кочеткова, переселенка з Харкова, волонтерка: «Наші колишні сусіди не розуміють, що вони вплуталися у справді народну війну. Усі люди різного віку, від зовсім маленьких дітей до пенсіонерів, вони все, що можуть робити, вони роблять. У скронях, особливо в перші дні, билося одне: ми маємо бути корисними. І ось дякую, ми знайшли те місце, де ми корисні».
Залишився останній штрих. Харків’янка Ірина та Людмила з Миколаєва зшивають готові фрагменти «кікімори». А чоловіки виходять тестувати їх у кущах. Розгледіти людину в маскувальному костюмі неможливо! Зусилля — і час витрачено недарма. Військові точно будуть задоволені!
