У Дніпрі на базі Центру соціальної відповідальності створили пункт для переселенців
Дніпро продовжує приймати переселенців. Тільки за офіційними даними, в регіоні їх проживає вже близько 264 тисяч, у Дніпрі – більше 110 тисяч. Місто з перших днів війни стало транзитним та гуманітарним хабом – сюди приїжджали люди з «гарячих точок», звідси йшли евакуаційні поїзди на захід. Щодня волонтери бачать переселенців, які поки що не до кінця вірять, що тепер поруч нічого не вибухає, не руйнуються будинки, не гинуть люди.
Один з пунктів для вимушених переселенців було створено у Дніпрі за підтримки Благодійного Фонду Геннадія Гуфмана. Зараз тут продовжують активно приймати людей з «горячих точок».
Родина Загоруйків виїхала з рідного села Сухі Яли́ Покровського району Донецької області до Дніпра зовсім нещодавно. Не хотіли до останнього полишати рідний дім, але через постійні обстріли все ж довелося.
Олена Загоруйко, переселенка з Донеччини: «В Днепропетровск в апреле дочь приехала с семьёй. Ну, я не решалась, пока выстрелы далеко слышны были. Когда близко к нам подошли, конечно, это жутко. Ну, когда уже Курахово начали хорошо бомбить, там и детский садик разбили, там уже сложнее. Там так получается, что вокруг нас эти прилеты и все».
Ще однією причиною виїзду була хвороба Олени. Як розповіла донька жінки, в рідному місті вже немає, де її лікувати.
Ганна Загоруйско, переселенка з Донеччини: «Еще такая проблемка: мама болела, гепатит занесли, лечить его у нас никто не хочет. Дальше будем выезжать с первого во Львов, а потом на Польшу».
У Дніпрі родина знайшла прихисток у пункті тимчасового перебування для вимушених переселенців, який від березня працює на базі Центру соціальної відповідальності.
Василь Павлюк, переселенець з Донеччини: «Приехал с женой, сыном, тещей, братом жены. Нам выделили две комнаты – тёщу из сыном в одну, а мы с сыном и женою в другой. Приняли нормально, все предоставили, все показали. Приняли хорошо».
В центрі, окрім прихистку, людям також допомагають з продуктами, в побуті, необхідними речами, одягом. Як розповіла Наталя, одна з волонтерок, в центрі всі – як одна родина. Підтримують один одного та не лишають нікого в біді.
Наталя Сутула, волонтерка: «Перебування в центрі, воно більш нагадує велику родину. Ми між собою спілкуємось, товаришуємо, навіть підтримуємо зв’язок в подальшому. Навіть зідзвонюємося і цікавимося, як скалося подалі доля наших».
З початку відкриття в центрі прийняли понад дві з половиною тисячі переселенців. Їх забезпечили притулком та харчуванням, предметами першочергової необхідності, одягом та взуттям.
Наталя Сутула, волонтерка: «Дякуючи благодійному фонду Генадія Гуфмана, ремонтні роботи тривали достатньо швидко. Були підключені всі ресурси для того, щоб налагодити щонайшвидше процес. Ідея виникла с початку війни».
Нещодавно, завдяки успішній співпраці з Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Благодійного фонду Геннадія Гуфмана, центру допомогли створити умови для розміщення ще більшої кількості людей з гарячих точок – передали ліжка, матраци та партію постільної білизни.
