Трагедія в Бучі очима очевидців
Лічильник воєнних злочинів окупантів поповнюється щоденно. Один із них – різанина у Бучі – назавжди лишиться болючою раною для українців та величезним соромом для країни-агресора. Мешканці досі не можуть відійти від жахіть, які чинили російські військові. Не всі можуть дібрати слова, аби розповісти про це на камеру. Втім, дехто знаходить у собі сили поділитися пережитим, аби увесь світ дізнався, що насправді коїли російські солдати.
«У Бучі вбивали людей, ґвалтували дітей при жінках, при дітях батьків вбивали».
Шокуючі кадри з Бучі змусили здригнутися увесь світ. І доки росія намагається розповсюджувати безглузді фейки, виправдовуючи власні воєнні злочини, місцеві жителі розповідають про жахи, скоєні окупантами.
«Зайшли танки російські, були масові обстріли, бомбардування, авіаудари. Дуже багато людей виїхали, але є ті, хто постраждав дуже сильно. Є поранені, дуже багато. Люди, які дуже важко пережили всі події – втрату домівки, близьких. Є райони, які взагалі настільки знищені, що людям просто немає куди повертатись».
«Все горіло. Якщо поїхати в ті райони, то там все горіло, все сипалося. Пожежі були вище новобудов».
Люди досі озираються, коли йдуть вулицям рідних міст. Буча та Ірпінь регулярно зазнавали нищівних обстрілів. Окупанти навмисно гатили по будинках цивільних мешканців.
“Градом” побило. Ось мій будинок поруч теж зачепило. Важко було. Ракети, міномети, танки туди-сюди їздили постійно. Страшно”.
Аби зручніше влаштуватися, російські військові руйнували будинки та паркани. Розміщували свою техніку у дворах житлових будинків, аби знищувати їх з неба було якомога важче.
«От так от стояв КамАЗ, от туди задом. Оце от вони вибивали, аж до от туди. А тут лежали ящики з патронами. Вони під’їжджали, грузили, перегружались».
«І ось вони отут стояли. От бачите сліди від колес. Аж сюди вони заїжджали. А он їхніх пайок».
Деякі райони Бучі та Ірпеня знищені майже повністю. Сотні людей втратили свої домівки.
«Отам снаряд впав і все зруйноване».
Під час окупації, через постійну небезпеку люди вимушені були жити у підвалах, не маючи доступу до води та їжі. Рятувалися за допомогою криниць, де набирали питну воду. Але й тут російські військові не давали людям спокою.
«Як на якого дурака попадеш. Один спокійно, проходиш за водою, дивиться, але мовчить. А інший: “Дід, а ну, йди на ***, назад. Ну, а що ти зробиш. Я от у перший день почав сперечатись, та він мене прикладом як огрів».
Зараз у будинках, що вціліли, і досі немає опалення, газу та світла.
«Ми дуже сподіваємося, що найближчим часом життя наше налагодиться. Але на сьогоднішній час люди намагаються якось скооперуватися. Дуже вдячні волонтерам, військовим, які дбають про нашу безпеку».
Ті, хто не евакуювалися з міст, збираються разом та готують їжу у дворах на багаттях.
«Український борщ, національна страва наша. Кожен день готуємо різне. Дрова, он, брали старі сухі дерева, спилювали».
Волонтери у великій кількості везуть гуманітарну допомогу. Роздають у пунктах видачі та розвозять по домівках.
Події в окупованих містах – справжня трагедія. Рана, яка ніколи не загоїться. Проте, місцеві працюють безперервно, аби відбудувати рідні містечка та продовжують вірити у нашу перемогу.
