Тато і дядько загинули, мама воює: історія «Бусінки», начальниці бойових медиків
В армію на контракт пішла у 18 років, починала звичайною санітаркою, а тепер, коли їй 24, керує групою бойових медиків у 128 бригаді «Дике Поле». Її звуть Анастасія, позивний – Бусінка. І вона впевнена, що в неї аж 2 янголи-охоронці: це тато та дядько, які загинули на війні.
Чорноброва, сіроока, з довгою косою дівчина — Настя з позивним «Бусінка». Їй лише 24, а вона вже керує групою бойових медиків.
«Моє військове життя почалося з того, що мій батько служив із 2015 року, і мені теж дуже хотілося піти у військо. Але тоді я ще була мала — це той випадок, коли тато служить, а я в школі малюю картинки та плету сітки».
До лав ЗСУ дівчина вступила у 2020 році, коли їй було лише 18. Починала як звичайна санітарка. Повномасштабну війну зустріла вже на фронті. Дослужилася до начальниці медпункту у 128-й окремій бригаді «Дике Поле».
Саме вона приймає заявки на евакуацію поранених і віддає накази.
«Ми можемо їхати за одним “трьохсотим”, а вивезти — вісьмох. Їдемо за двома — а буває, що один. Завжди по-різному. Якщо запитати моїх медиків, скільки вони евакуювали, скажуть: багато, але не назвуть цифри. Ніхто не рахує», — розповідає т.в.о. начальниці медичного пункту 128-ї ОВМБр «Дике Поле» Анастасія.
«Бусінка» зізнається: найтяжче в роботі — це чекати, адже під час евакуації ситуації бувають різні.
«Хочу сказати: неважливо, у якому стані тіло — важливо, що вдома його чекають у будь-якому разі. Навіть якщо він уже загиблий, поранений, без кінцівки — його все одно чекають. І для нас головне — евакуювати хоча б щось, аби вдома знали, що це він, і змогли достойно поховати», — каже Анастасія.
Що таке втратити рідну людину, Настя відчула ще у 2022 році, коли на фронті загинув її батько. Після цього оберігати дівчину став рідний дядько, який перевівся до її бригади.
«Ми не дуже довго прослужили разом, тому що на Великдень… можна сказати, підори, реально підори, забрали мою рідну людину. І завдяки моїм хлопцям, я завжди це згадую — для мене це стало прикладом і мотивацією рухатися далі, тому що саме вони тоді допомогли провести евакуацію», — ділиться Анастасія.
Мама «Бусінки» також на фронті — пішла воювати, коли втратила чоловіка та брата. Анастасія рятувала життя не лише побратимів, а й цивільних із найгарячіших точок, не раз потрапляла під обстріли.
«У мене є два янголи-охоронці, які справді мене бережуть і допомагають у складні моменти. Повірте, я не раз була свідком ситуацій, коли мене вже могло не бути… а я досі тут», — каже Анастасія.
«Бусінка» дуже хоче, щоб війна закінчилася. А після перемоги вже мріє про велике, дружнє сімейне життя і дітей — таких же сірооких і усміхнених, як і вона сама.
Читайте також: На Дніпропетровщині готуються забезпечити стабільний мобільний зв’язок під час відключень світла
