“Свідки епох”: українські народні танці – спадщина предків
Ми продовжуємо цикл сюжетів “Свідки епох”. Сьогодні – про запальні й ліричні, нестримні й повільні українські танці. Виявляється, гопак, що відомий на увесь світ – це ніякий не танець, а бойове мистецтво. І якщо дати танцівникам в руки шаблі, то можна побачити картину цілого бою. Чому в Карпатах танцювали скуто, а на Волині жваво та з розмахом? І чому колективи народного танцю так ретельно його оберігають від новітніх елементів – розкриємо всі таємниці.
Ростислав та Поліна займаються народними танцями вже понад 10 років. Підлітки кажуть, без жодних коливань обрали саме цей напрямок, а не сучасну хореографію, бо в українського танцю є якась особлива енергетика.
Ростислав Біленко, танцівник: «Саме в такий скрутний час, коли нашу націю намагаються витіснити або знищити остаточно, то обов’язково передавати саме наш танець, саме наше, українське, те, що рідне, те, що козацьке».
Поліна Шестопал, танцівниця: «Діти з самого малечку повинні знати, яка в них культура, які були їх предки. А через танці можна зробити це якось легко, класно, для душі. Це дуже драйвово, коли ти виступаєш, коли тебе підтримують глядачі і їм це дуже подобається, тому що це наша історія, це наш народ».
В колективі, окрім звичних тренувань, підліткам розповідають історію походження певних елементів танцю.
Елеонора Брилевська, керівниця зразкового дитячого хореографічного колективу «Забавки»: «Коли ми починаємо з дітками розмовляти, вчити хореографічний матеріал, ми розповідаємо, чому так називається український рух – чи моталочка, чи веревочка, чи приподання, чи ползунець. Це все йде з українського фольклору, з історії української».
В Україні й за кордоном українське танцювальне мистецтво презентує переважно «Гопак». Через нього козаки передали знання про своє бойове мистецтво.
Дарина Брилевська-Цимбали, керівниця старшої школи народного художнього хореографічного колективу «Забавки»: «Гопак пішов звідки? Він пішов від бойового мистецтва. Козаки, вони були настільки майстерні, що їх усі боялися в бою, бо в них були такі трюки, яких не було ні в кого. І ці шаровари, які вони надягають, цим вони прикривають свої ноги. І ворог не бачив що вони роблять ногами, і тим самим вводив його в оману. Можна сказати так, що це наша особливість, тому що в жодній країні світу немає таких рухів, які б так виконувалися».
В кожного регіону свої елементи танцю, які залежали від особливостей місцевості. На Волині переважають степи – тож і рухи стрибкові, широкі. В Карпатах, на Гуцульщині, де скрізь самі гори – рухи скутіші. І костюми прикриті та такі, що не дозволяють жваво кружляти та стрибати. Танці нашого регіону теж особливі.
Дарина Брилевська-Цимбали, керівниця старшої школи народного художнього хореографічного колективу «Забавки»: «В нас є Наддніпрянщини, є Слобожанщини – це те, що стосується нашого регіону. В нас також гористість не дуже велика, тому в нас більш широкі рухи, вони не дуже стрибучі і дуже маренні. Тобто манера виконання танцю також залежить від характеру, особливості регіону. Тобто в нас дуже життєрадісні, відкриті люди, з гумором. Тобто і номери в нас такі – з гумором, із залицянням».
Кожен рух виконувався не просто так, через нього люди передавали свої почуття та історії. Чи не кожну побутову дію українці супроводжували танцем.
Дарина Брилевська-Цимбали, керівниця старшої школи народного художнього хореографічного колективу «Забавки»: «Жодне свято в українській родині не обходилося без музики, пісні і танцю. В танці люди виражали свої емоції. Якщо це, наприклад, дівоча праця, як ми бачили, вишивання або плетіння, або ще щось, то це виражалось і в танці. Це не просто було як дійство якесь одноманітне. Це вже виражалося в танці: дівчата виходили і танцювали ліричний танок або веснянки, або це хороводи».
Народні хореографічні колективи суворо дотримуються народної хореографії і стараються не додавати туди новітні елементи, аби передати далі традиції і елементи українського танцю. А от танцівники, що захоплюються сучасною хорегорафією, залюбки використовують народні елементи – і повзунець, і козачок. А рухи бойового гопака щоразу впізнаємо у брейкдансерів.