Святослав Олійник та історії про захист його честі та гідності

Що роблять політики після відставки? Готуються до виборів і ходять по судах, захищаючи свою честь і гідність. Але іноді це виглядає кумедно.

Колишній голова Дніпропетровської обласної ради Святослав Олійник втратив своє крісло керівника у грудні 2020 року. З того часу він простий депутат Дніпропетровської обласної ради, який так само, як і його колеги, готується до нових виборів. У перервах між наполеонівськими планами він ганяє журналістів за новини, які йому не подобаються.

Може, вірний союзник Ігоря Коломойського через відсутність доступу до бюджету розраховує, що в такий спосіб виборець про нього не забуде? Ми постараємось йому в цьому допомогти. Для цього ми заглянули у судові справи, де політик захищає свою честь та обрали найяскравіші цитати. Насолоджуєтеся.

У лютому 2022 року Жовтневий районний суд Дніпропетровська слухав справу Олійника проти «Газета «Дніпровська панорама». Політик не залишився байдужим після таких слів журналістів:

«Вслед за НАБУ на злоупотребления областных чиновников обратила внимание Национальная полиция»;

«По сведениям, полученным журналистами из достоверных источников, руководство областного Госгеокадастра связано с главой областного совета Святославом Олейником, который, в свою очередь, близок к олигарху Коломойскому»;

«Напомним также, что топ-чиновники Днепропетровской области ранее неоднократно были замечены журналистами и правоохранителями в коррупционных инцидентах».

Олійник, посилаючись на п’ять статей Цивільного кодексу України, просив визнати цю інформацію недостовірною і такою, що порушує право «на повагу до його гідності, честі та недоторканість ділової репутації». Свої моральні страждання чиновник оцінив у 100 000 гривень, але суд присудив 50 тисяч гривень.

У липні 2020 року Олійник подав до суду вже на журналістів «Газета «Наше місто» за статтю «Днепр встал на защиту врачей». Олійнику не сподобалося, як журналісти написали про його ставлення до лікарів. Ось що написано у судовому реєстрі про цю справу:

«Заразившиеся коронавирусом глава облсовета Святослав Олейник и близкий к нему «слуга» — депутат Нестеренко мстят медикам за поставленный им диагноз. Первый удар чиновник и нардеп от Зеленского нанесли по областному лабораторному центру, надолго заблокировав его работу»;

«От Президента Зеленского требуют остановить своих депутатов и обнаглевшего председателя облсовета, передает «Наше місто»;

«В мае он и его покровитель — глава облсовета Олейник узнали о своем заражении Covid-19.»;

«Люди просят у главы государства остановить беспредел областных чиновников во главе с Олейником….»;

«Более того, глава облсовета Олейник, близкий к олигарху Коломойскому, решил разобраться с врачами Днепра по-своему — в худших традициях времен Януковича»;

 «Впрочем, сам Олейник, поняв серьезный прокол, вскоре написал на личном ресурсе в Телеграм целую статью (правда, без подписи). В ней он пытался задобрить медиков, выразил готовность лично прийти на встречу и даже красочно расписал, какие подарки и звания областная власть вручает областным медикам. Все это отдает цинизмом: сначала натравливать на врачей полицию, а потом обещать им защиту и пытаться подкупить мелкими подачками.»;

«… глава облсовета Олейник пытается вызвать врачей на ковер, как во времена Януковича и регионалов».

Олійник вважає, що ця інформація свідчить про «втручання у особисте та сімейне життя». Тобто депутат Нестеренко, про якого написали у статті, його родина? Цей матеріал зачепив колишнього голову облради на 20 тисяч гривень. Але суддя відмовив у позові, і в апеляції залишили це рішення чинним. Після цього, коронавірусом Олійника та його відношенням до лікарів став займатися Верховний Суд.

У січні 2021 року Олійник продовжив наступ на газету «Наше місто». Він подав позов про захист честі через матеріал про його зв’язок із дорожньою компанією УПС.

«Порядка 85 миллионов гривен из областного бюджета на ремонте трассы О041707 в Солонянском районе освоит фирма, приближенная к главе Днепропетровского облсовета Святославу Олейнику. Более того, фирму связывают со скандальной «УПС», – така цитата з матеріалу є у судовому реєстрі. – Тендер на ремонт трассы О041707 (Привільне – Тритузне – Широке – Дніпровське) проводил департамент ЖКХ и строительства ДнепрОГА, главу которой, — Александра Бондаренко, по ряду доказательств, контролирует Святослав Олейник. Среди бенефициаров скандального «УПСа» числилась словацкая фирма «Арограф». Ей владела Ирина Гуназа, — член партии «Україна Майбутнього» Святослава Олейника».

Як же так! Ніколи такого не було і от знову. Ось як представник Олійника у суді прокоментував зв’язок УПСа з Іриною Гуназою, і що цікаве – не заперечив його: «серед власників ТОВ «УПП ІІ «УПС» є особа, яка входила до складу політичної партії, яку очолював позивач. Проте, якщо особи мають спільні політичні погляди, то це не вказує на той факт, що вони здійснюють спільну господарську діяльність або несуть відповідальність за дії іншої особи».

Олійник скаржиться, що журналісти хотіли очорнити його перед суспільством, коли поставили в один текст його прізвище поряд із дорожньою компанією. І чомусь знову попросив за моральні страждання 100 000 грн.

«Після публікації статті позивач отримує від колег незручні та некоректні запитання щодо ситуації, яка склалась навколо недостовірно висвітленої відповідачем інформації. Після її виходу позивач вбачає зниження його престижу та ділової репутації серед суспільства, в зв`язку з чим позивачу потрібен час та зусилля задля відновлення престижу та ділової репутації, через що позивач відчуває душевні страждання. Вказане руйнує всі його здобутки, які були досягнуті ним на посаді, породжує недовіру суспільства, колег та близьких позивача, робить його злочинцем в очах близьких, суспільства та колег, що призводить до негативних наслідків», – ось що слово може зробити з шанованою людиною.

І суд знову у позові відмовив. Суд встановив, що на момент публікації статті та на день звернення до суду з позовом Олійник був головою Дніпропетровської обласної ради. Отже він був публічною особою, а публічна особа повинна бути готовою до прискіпливої уваги суспільства, до критики, у тому числі у грубій формі. 

На думку суду, публікація «не містить образливих висловів, звинувачень, не носить характеру завідомо неправдивих відомостей, а є інформацію про діяльність позивача, як посадової особи, містить оціночні судження та допустиму критику його дій, як публічної особи, а тому не підлягає спростуванню».