путін/сталін: часи різні — методи одні
Цьогоріч в Україні відзначають 90-ті роковини Голодомору — вчиненого радянською владою у 1932–33 роках. Його жертвами стали понад три мільйони українців. Станом на листопад 2023 року 32 держави світу визнали Голодомор актом геноциду українського народу.
Семену Калнишу — майже 97 років, живе в Обухівці, на Дніпропетровщині. Він застав голодомор ще дитиною. Але жахи тих часів пам’ятає до нині.
“Мій дід розкуркулений був по лінії матері. Йому присудили відправку на Північ до білого моря, туди в ті райони. Дід, видно, трошки розумів, заможний був дядько. В нього були воли, коні, вівці, свині, корови№, – розповів свідок Голодомору 1932 – 1933 років Семен Калниш.
Дід відмовився тоді від свого майна, аби лишитися в Україні. Не робили життя легшим й зрадники.
Ті хто бачив, що сусіди ховали зерно, здавали їх у відповідні органи. І потім на людей чекали нічні обшуки.
Найстрашніше — голод. Він змушував людей їсти вуличних тварин, птахів, та навіть щурів.
Пан Семен згадує«полювання» з батьком.
“Батько мені каже, Сеня бери відро, він бере сачок такий глибокий і ми йдемо, а ховрахи на сонці в норки по два. Батько: Сеня, набирай воду, я у відро води, заливай – я заливаю, і вони вискакують, а батько тут. І мені здається, що я в житті своєму смачнішого м’яса, як сусліка, не їв”, – згадує Семен Калниш.
Семен Калниш каже, він та його родина вижила завдяки батьку. І вже в дорослому віці зрозумів, що то був справжній геноцид.
З однієї сторони, я відчуваю біль, тим паче, коли я вже пішов на пенсію, коли час в мене був на роздуми, я зрозумів, що це страшно – це не те слово. Я не підберу такого слова, щоб виразити ось це значення, ось цього процесу”, – ділиться він.
На початку 30-х років минулого століття тут, на площі, помирали українські селяни, тікаючи з охоплених голодом сіл до міста. У пам’ять про жертв тут нині стоїть уклінний хрест. Кожні роковини голодомору тут – лампадки та оберемки калини і колосків. А зовсім поруч стоявпам’ятник Григорію Петровському, одному з тих, хто створював штучний голод.
Олександр Сухомлин, читає спогади людини, яка пережила ті страшні часи. Ці свідчення зберігаються в музеї спротиву Голодомору у Дніпрі.
“В Національній книзі пам’яті жертв голодомору, яка видана до 75-ї річниці, там ми побачимо 65 тисяч, трішки більше прізвищ людей, які загинули. Але знову ж таки, ці книги пам’яті, зокрема, по нашій області, вони складалися на основі свідчень і актових книг РАКСів, а вони, як я казав збереглися погано. Тому, звичайно, що це не всі жертви, які в той час були”, – каже заступник директора КП “Музеї спротиву Голодомору” Олександр Сухомлин.
Від голодомору вимирали цілими селами.
“Наприклад, на чорну дошку було занесено село Вербки, Павлоградського району. Це одне з тих місць, де вважається ледь не найбільше постраждале, але, звичайно, що тут можна називати багато поселень, і існують різні думки науковців, краєзнавців”, – зазначив він.
Наприкінці 1932 року радянська влада обмежила свободу пересування громадян, аби не дати людям втекти від голоду. Тож в районах, де не було їжі росла і смертність.
“Вона не є швидкою, вона є повільною. Є пряма причина смерті, є не пряма причина смерті. Тобто людина в наслідок голодування могла отримати хронічні хвороби, або загострення існуючих хвороб і померти від запалення, від виснаження, отруєння. Від виразки, наприклад, тобто, насправді, будь-яка хвороба при голодуванні може бути смертельною”, – розповів Олександр Сухомлин.
Історики кажуть, що це не лише наслідок провального плану «п’ятирічок», а й спроба придушення повстання українців, які прагнули незалежності.
Значну роль відіграла й політика колективізації: людей змушували змювати спосіб життя і господарювання.
“Коли все потрібно було віддати в колгосп, і в цей час люди втрачали мотивацію до праці, а з іншого боку, також змінювалося керівництво. Керівництво часом було призначене, яке не зовсім розбиралося в цих ситуаціях, зате добре розбиралося в політиці партії”, – сказала наукова співробітницяІсторичного музею ім. Яворницького Ірина Рева.
Пані Ірина каже: можна прослідкувати паралелі між діями радянської влади та тим, що робить зараз путін на тимчасово окупованих територіях України.
“Ну хіба, що їх голодом не морять, але тут діють також ті ж самі чинники: ізоляція від, по-перше, інформаційна ізоляція, люди не мають правдивої інформації, вони перебувають в цьому “кокані”, пропаганди, з іншого боку – відбувається накачування пропаганди. Також вони не мають контакту з родиною, вони не можуть почути іншу точку зору, і крім того вони перебувають в повній залежності від агресора”, – додала Ірина Рева.
Тож очевидним стає і порівняння нинішнього російського диктатора із його радянським попередником – сталіним.
“путін намагається мімікрувати під сталіна, але все одно йому сьогодні заважають різні фактори в світі, розклад сил сьогодні не той. Якби рф не прагнула себе показати — радянським союзом часів сталіна, чи пізніше, але все одно в них це не виходить, але, тим не менш, вони через це не приносять менше злочинів і не роблять менше агресії. Тому, звичайно, ми маємо протидіяти їй”, – сказав аналітик Ігор Чаленко.
Станом на листопад 2023 року вже 32 країни світу визнали, що Голодомор 32-33-х років в Україні був саме геноцидом. Ще більшого визнання цей факт набув, після початку повномасштабного вторгнення.
“Визнання Голодомору 32-33 років геноцидом українського народу, має стати запобіжником від повторення цієї трагедії вже в сучасному світі, де організаторами і виконавцями є представники рашиського режиму”, – сказав Ігор Чаленко.
Тим часом, вже виявлені докази того, що рфі вже у сучасності планувала спричинити умисний голод в Україні й готувалася до цього заздалегідь.
Читайте також: У Дніпрі волонтери виготовляють грілки для військових
