«Мене били, принижували, але я навчився створювати тепло», — історія сироти з Харкова
Ігор Кузьмінов ніколи не бачив своїх батьків, бо вони віддали сина у дитбудинок. Саме там, завдяки виховательці, він навчився шити і в’язати. Проте війна змусила поміняти гачок на зброю. Як склалася доля сильної людини —розкаже Анастасія Шуляк.
Щиро, від щирого серця, з любов’ю до наших українців.
Він старанно в’яже теплий плед. Ігор родом з КовшАрівки, Харківської області. Дитинство було важким, він провів його у дитбудинках та інтернатах.
«Били, принижували, забирали подарунки, ображали. Роздягали до гола. Зачиняли у підвалі. Доводилося тікати», – пригадує в’язальник Ігор Кузьмінов.
Проте були і гарні моменти. Саме в інтернаті Ігор знайшов своє покликання.
«У мене була вихователька Карпенко Тамара Вікторівна, яка мене єдина розуміла і любила.
Були заняття – ось це в’язання, пляшечки обв’язувати. І ось мене більше тягнуло не до будівництва, як моїх пацанів. А мене весь час тягло до них. Мені хотілося навчитися в’язати, шити. І я навчився не лише в’язати, а й шити», – розповідає Ігор.
Після інтернату хлопець знайшов роботу – шив військову форму. Але на початку війни крючок з голкою замінив на зброю.
«На моїх очах чотири людини загинули, ті, які реальні, які мене до себе забрали. Цих людей не стало. І я зрозумів… я і так вважав, що я нікому не потрібен. А коли їх не стало на моїх очах, я так зрозумів, що взагалі нікому не потрібен», – каже Ігор.
Після повернення з фронту чоловік опинився у Дніпрі. І почав активно в’язати. Дніпряни часто бачать Ігоря на вулицях міста, бо він полюбляє в’язати простонеба. А його відео у тіктоці дивляться мільйони.
Від глядачів отримує позитивний фідбек.
«Я отримую від цього задоволення. Я отримую від них те тепло, яке не отримував колись у дитинстві», – каже Ігор Кузьмінов.
Наразі Ігор має більше 200(двохсотень) замовлень на день. Окрім продажу своїх виробів, чоловік в’яже подушки для військових.
«Зараз мене попросили для 25 бригади подарунки нав’язати. Потім мені скинуть відео, і мені буде приємно, що я хоч щось роблю. Ну, ось за два дні я зробив уже 47-48 подушок.
Я хотів, щоб люди бачили, що мужики не тільки воюють, б’ються, махають кулаками.
Я особисто сюди вкладаю своє кохання, мене завжди вчили робити так, ніби для себе», – ділиться Ігор.
Ігор планує переїхати до столиці і продовжувати завойовувати серця українців.
Читайте також: Сумлінність та штрафи: чому потрібно прибирати «сюрпризи» після своїх собак на вулиці
