“Сомельє” на фронті: як любов до дронів привела Іллю до 108-ї бригади
Ілля на бойове псевдо «Сомельє» в армії всього 5 місяців. Настрій – бойовий! У свої 27 років хлопець вже має молоду родину. За спиною – успішний досвід роботи у винному барі. Працював сомельє (звідси й позивний), і попри те, що був самоучкою у цій справі, наполегливо навчав людей культурі споживання вина…
Війна, як і для більшості українців, змінила все. Ілля почав готуватися до військової стезі. Вирішив, що піде, як підросте маленька улюблена донечка-первісток. Вони з дружиною у ній душі не чають.
І ось, кілька місяців тому молодий глава родини вирішив: цей час настав! Зв’язався з рекрутинговим центром рідної 108-ї (адже Дніпропетровська) бригади тероборони.
– У слухавку відповіли привітно, але водночас коротко та по-діловому. Призначили час співбесіди, – розповідає Ілля. – Згодом у рекрутинговому центрі у Дніпрі отримав консультації щодо того, де служитиму, що робитиму, які умови. Процес оформлення тривав доволі стрімко: рекомендаційний лист, направлення на ВЛК, зачислення на посаду у бригаді, навчальний центр…
Ілля з технічною освітою (свого часу навчався у Запорізькому національному технічному університеті, інженерно-технічний факультет) успішно пройшов співбесіду з командиром роти БПЛА та був прийнятий на посаду оператора, про яку й мріяв. Хлопця приємно здивувало, що жодних даремних обіцянок ніхто не давав. Хочеш бути дронарем? Добре! Вияснили, що мав певну теоретичну базу по техніці. Усьому іншому навчають у військовій частині, без жодних посередників. У якості підготовки своїх спеціалістів тут зацікавленні кровно, адже фаховість окремого бійця – це успіх та навіть виживання підрозділу загалом.
– Зараз удосконалююсь у моториці, щоб гарно управляти дроном, – продовжує «Сомельє». – Потрохи опановую бойову роботу.
– Чи здійснювали ви вже самостійні бойові вильоти?
– Поки що ні. Мене залучають лише як штурмана. Однак у майбутньому, впевнений, стану справжнім пілотом. Приклад, підтримка та навчання досвідчених побратимів просто надихають. Щиро радий, що потрапив саме сюди, у 108-му бригаду ТрО. Попре те, що в армії я ще зовсім недавно, однак почуваюся своїм на всі 100! Підвести товаришів просто не маю права. Вони мають відчувати моє плече, як зараз я відчуваю їхнє. Це – справжнє фронтове братерство, яке мені до душі.
– Що вдається вам найважче?
– Дочці нещодавно виповнилось 2 рочки. Мабуть, для мене було найскладніше – покинути своє маленьке щастячко. Всі рідні дуже, дуже скучають. Донечка – особливо.
– Як переживає вимушену розлуку дружина?
– Вона – розумниця! Одразу все сприйняла, адже знала, що я піду на війну у будь-якому випадку. Готував її заздалегідь. Окрім цього вона бачила, що я постійно цікавився дронами, дивився навчальні відео, розвивався у цьому напрямку.
– Ви ж могли залишатись жити своїм звичним життям, винести, так би мовити, війну за дужки?
– Так, моя компанія мала бронювання, і я міг залишатися у цивільному житті, однак мене це не задовольняло. Завжди мав велике бажання захищати країну.
– Що спонукало стати захисником?
– Було чимало факторів. Зокрема, багато спілкувався з товаришами, які служать в полку «Азов», 3-й штурмовій бригаді. Хтось, хто не має таких довірливих розмов, малює собі страхітливі картини. Одразу застережу: не варто! Спробуйте наблизитись до фронту, хоча б через думки та розповіді своїх друзів, і ви зрозумієте: не такий страшний чорт, як його малюють. Москалів можна і треба бити, аби назавжди втлумачити в їхні голови – до України – зась!!!
Підтримуйте захисників України вподобайками та приєднуйтеся до лав 108-ї бригади ТрО. Телефон рекрутингового центру: 0 800 337 803. Більше про вакансії у Дніпропетровській бригаді тероборони – за посиланням.
Служи зі своїми!
Читайте також: Крим і молодь: візії стійкості, цінності згуртованості — тепер у Дніпрі, 25 квітня
