«Він взяв обойму, випустив. Каже: «Нас три чоловіки, ми повинні тримати фронт, показати, що нас тут більше». Він не думав про своє життя, він думав про інших, щоб зберегти їхні життя. Він не раз допомагав своїм побратимам, які вже прощалися з життям. Кажуть: чуємо шорох — вибігає «Кава» (це його позивний), кидає пару гранат і своїм хлопцям бігом врятував життя», — каже дружина полеглого воїна Олена Ладигіна.
На жаль, Олександр не встиг реалізувати свою заповітну мрію – звести будинок для всієї родини. У травні 2023 року його підрозділ потрапив під щільний вогонь росіян.
«Всі про нього доброго відгуку, кажуть, не раз життя врятував, але, на жаль, його ніхто не врятував», — каже жінка.
Поруч зі стендом, присвяченим життєпису Миколи Шишкіна – його родина. Мати загиблого воїна 58-ї мотопіхотної бригади розповідає, що напередодні вторгнення її син розпочав власну справу, однак повномасштабна війна внесла свої корективи.
«Я дуже плакала, тому що розуміла, що таке війна, що це дуже боляче — відпускати свою дитину на війну, і розуміла, що якщо не наші діти, чоловіки, то хто буде нас захищати. Нас не буде кому захищати, і ми всі були б під російською ордою. А так, так, для мене він герой, молодий, як то кажуть, жити і жити — війна своє зробила», — сказала Наталя Шишкіна.
російський мінометний обстріл забрав життя бійця під час оборони Бахмута. Тепер йому назавжди 28 років.
«А взагалі він був дуже веселий, зібрав біля себе велику компанію. Нема його — нема кому зібрати на всіх, от і все. Вони тільки збираються й ходять до нього на кладовище, всі його друзі», — каже Наталя.
«Людина – суцільна енергія», саме таким пам’ятає свого загиблого побратима Олександр Курбатов. Чоловіки з перших днів пліч-о-пліч виконували бойові завдання на Донеччині.
