Шанс на життя: все про трансплантацію в Україні
Що таке людина? Які межі людського життя і смерті як вищих базових цінностей? Чи може смерть одного стати стартом нового життя для іншого? Якщо не так давно трансплантація органів і тканин належала до області наукової фантастики, то на сьогоднішній день подолані як технічні бар’єри проведення таких операцій, так і бар’єри імунної несумісності. Однак, незважаючи на те, що досягнення сучасної науки відкривають перед медиками безмежні перспективи порятунку однієї людини завдяки пересадці органів або тканин іншого, етичні складності і проблеми тут тільки починаються. Приєднатися до цього обговорення ми запросили Ірину Заславець, журналістку, голову ГО “Всеукраїнська платформа донорства” iDonor.
Пані Ірина сказала: «Україна зробила великий прорив у трансплантації органів. Ми мали більше 15 років цілковитого простою, коли не виконувалось жодних подібних операцій. А зараз за рік виконуються сотні. Це сотні пересаджених сердець, нирок, легень та інших органів. Це сотні врятованих життів».
Але, як виявилося, проблема посмертної донації не лише у відмові людини чи її близьких на дозвіл у трансплантації, а великою мірою у неідеальному законодавстві. Лікарі просто бояться брати на себе відповідальність визнавати пацієнта донором. Так про це сказала Ірина Заславець: «Сьогодні, згідно табеля оснащення, всі лікарні мають обладнання необхідне для вилучення органу. Але проблема в тому, що юристи лікарень не дають дозвіл ставити діагноз «смерть мозку» (що є підставою для донації органів). Адже дуже часто виникають такі ситуації, коли діагностували смерть мозку, є органи, що підходять для донації, родичі дали дозвіл, підписані всі документи. Була проведена процедура, а потом починаються слідчі дії проти лікаря, бо у документах кома десь не там поставлена. Бо у законі було так: порушення порядку трансплантації є кримінальною справою. Але самі порушення не були прописані і до них можна було притягнути все. Але зараз ситуація потроху змінюється».
