Семирічний Артемко з прифронтового селища біля Кривого Рогу – «талісман» українських воїнів
Після початку російського широкомасштабного вторгнення, коли бої точились буквально за кілька кілометрів від дому Артема, він твердо вирішив, що неодмінно стане воїном — захисником і боронитиме рідну домівку від ворога. А поки що він через власне дитяче сприйняття навколишнього світу зрозумів для себе, що, навіть будучи зовсім юним, він також зможе допомагати нашій армії й нашій державі. І перше, що він зробив, попросив бабусю, щоб та допомогла йому зв’язатися з місцевою волонтерською організацією, якій він передав зібрані власні кишенькові кошти на павербанк для бійців підрозділу, який захищав їхнє селище.
Далі — більше, хлопчик передав ще грошей, коли благодійники збирали на позашляховик і на снайперську гвинтівку для одного з місцевих бійців. За словами бабусі хлопчика пані Олени, загалом ні багато ні мало, а понад сім тисяч. Гроші — власні заощадження, подаровані на день народження, зароблені від продажу браслетиків, які виготовляв разом з іншою бабусею, Ніною.
Проте найголовніше, що робить Артемко — він підіймає моральний дух і настрій українським бійцям. Через його селище поряд із будинком Артема до лінії фронту їздить чимало військового транспорту. Хлопчик вітає кожне авто. У нього в руках саморобний український прапорець. У відповідь бійці сигналять і вітаються з ним, віддаючи салют малому.
Деякі навмисно зупиняються, щоб перекинутись словом-другим із хлопчиком, і той співає їм українські пісні, які зараз популярні, і про «Байрактар», і про «смерть русні», і про «орка тіло ляже в ґрунт». Маючи гарний музикальний слух і хороший голос, хлопчик дуже старається, щоб пісня сподобалась.
Бійці щиро дякують і аплодують Артемкові, дарують нашивки та інші невеличкі подарунки, дозволяють посидіти в бойовій техніці, показують амуніцію. За кілька місяців Артемка знає кожен, хто їде через Широке. Його називають «Талісманом» цього напрямку.
Хлопчик одягнутий, як дорослий боєць, має навіть справжній кевларовий шолом і розвантажувальний жилет. Їх йому теж презентували військові, і цим він дуже пишається.
Його бабуся, пані Ніна, розповіла одну історію з Артемком: вона часто буває разом із ним на таких його «чергуваннях» на трасі. За її словами, вона побачила, як з боку фронту після жорстоких боїв їхало кілька бусів, на яких були написи «200» і «На щиті». Побачивши їх, хлопчик став на одне коліно, зняв кепі й похилив прапор — і так стояв, поки буси зникли…
«Про таке йому ніхто не говорив, що і як робити, Тьома десь побачив сам. Це було зворушливо до сліз, — розповідає жінка. — Мені самій, коли з боку передової мчать «швидкі» чи такі поховальні буси, серце розривається».
А ще вона разом з Артемком звернулась по невелику допомогу до ЗМІ. Кілька місяців тому хлопчик дуже потоваришував з одним чоловіком, який часто їздив у цьому напрямку. Чоловік постійно спілкувався з хлопчиком і навіть одного разу прокатав його до найближчого блокпосту й показав, як на ньому несуть службу бійці. Ця дружба тривала певний час, і Артем дуже прив’язався до військового, на жаль, імені його не спитав, а позивний… забув. Одного разу, перебуваючи на своєму «посту», хлопчик побачив, як із боку передової мчить «швидка», а за нею авто його друга, причому за кермом сидів не він. Після цього випадку чоловік більше не з’являвся на дорозі, а Артемка почали мучити тривожні здогадки: чи не трапилось щось із його старшим товаришем…
Бабуся розповідає, що розпитують у всіх військових, може, хтось знає, де той старший товариш хлопчика, чи з ним все добре? Один із військових сказав, що, можливо, чоловік поранений і потрапив до госпіталю в Запоріжжі, проте, щоб точно знайти, треба знати хоча б його ім’я. Тому Артемко записав відеозвернення до бійця, у якому говорить, що дуже за ним заскучав і бажає йому, якщо той поранений, швидкого одужання й повернення до лав захисників.
Артемко, як і мільйони українських дітей, сьогодні понад усе хоче, щоб закінчилась війна, щоб ворог пішов із нашої домівки.
Читайте також: У боях з окупантами загинув багатодітний батько з Нікопольщини Євген Мартиненко.
