“росія за секунду зруйнувала дім, який ми зводили роками!”: життя в Дмитрівці за 50 км від фронту!
Прифронтове селище Дмитрівка на Дніпропетровщині — всього за 50 кілометрів від лінії фронту. Люди тут живуть під постійною небезпекою, а звуки вибухів стали звичною частиною їхнього життя. У вересні цього року в Миколаївській громаді внаслідок атаки ворожого БпЛА були пошкоджені житлові будинки, господарські споруди та автівки. Місцеві втратили майно, але зберегли найголовніше — власне життя.
Команда ДніпроTV вирушає з Дніпра до прифронтового селища Дмитрівка. Дорога займає близько півтори години, і вже з траси видно наслідки війни – понівечені будинки, спустошені подвір’я та вирви від снарядів.
Тут серед руїн журналісти зустрічать пані Світлану – власницю зруйнованого будинку. Жінка люб’язно запрошує на своє подвір’я та до дрібниць розповідає про обстріл у вересні, який змінив їхнє життя:
“Через ворожий приліт згорів будинок, повністю зруйнований, також постраждав гараж — там усе горіло, палала автівка. Крім цього, зруйновані літня кухня та конюшня. Загалом завдано дуже багато руйнувань.”
В той момент Світлана знаходилась у літній кухні, готувала їжу. Адже чекала на гостини маленького онука. Та хоч і минуло вже близько 3-х місяців, той день пані Світлана пам’ятає до дрібниць.
“Я наготувала все на кухні і пішла в будинок приймати ліки, бо у мене високий тиск. Коли випила таблетки і вийшла, почалися такі руйнування. Таке страшне вперше трапилося, і я не знаю кому дякувати — можливо, нашому ангелу-охоронцю, що ми всі залишилися живі. Поруч був будинок чоловіка мами, їй 85 років — чоловік врятував її, а ми встигли врятувати головне: документи. Решта майна, надбане роками, згоріло”, — згадує мешканка Дмитрівки Світлана Панасенко.
Після обстрілу родина кілька місяців жила у родичів, а нещодавно переїхали на орендовану квартиру, ближче до свого подвір’я.
“Тягне, тягне додому… ой, ну хочеться. Як звикла — у чистоті, квіти були в хаті, і хочеться, щоб усе було охайно. Чоловіка голуб’ятник — у нас було три голуб’ятні, їх теж знищило. За свої 58 років я ніколи на колінах не стояла, а тут стояла і молила Бога, щоб зберегти дітей. Це дуже страшно, але тримаємося, бо треба триматися”, — каже вона.
Попри постійні обстріли та страх за життя, родина полишати рідне селище поки не планує. Вони продовжують жити, доглядати подвір’я та надіятись, що цей жах зовсім скоро закінчиться.
Читайте також: Генератори та резервуари для води доправили до Дніпропетровщини з Німеччини
