Рідні полеглих Героїв отримали медаль «Захисник Вітчизни»

2-річна Богданка притискає свої маленькі долоні до портрета тата, якого бачила у своєму житті тільки на фото. І, тримаючи маму за руку, йде отримувати таткову медаль «Захисник Вітчизни» посмертно.

«До того моменту ми вже були 6 років разом. Ми планували дитину. Розписалися ми буквально за 2 тижні до його загибелі. І через 2 дні після його загибелі я дізналася, що я вагітна. Він був… не знаю, як так описати, він був як кремінь. Він такий… завжди всіх захищав», — дружина полеглого військового Олександра Потіпко.

У перші ж дні повномасштабного вторгнення Іван пішов до військкомату добровільно. Через велику кількість охочих на той час потрапив до війська вже у жовтні 2023-го. Служив гранатометником у штурмовій бригаді. А вже у липні на Мар’їнському напрямку чоловік загинув, до останнього подиху захищаючи Україну.

«Прилетів снаряд поруч, і його засипало брусками, колодами. Його не змогли витягти — тоді був сильний шквальний обстріл мінометами. Не було “коридору” між обстрілами, до нього не могли дістатися дуже довго. І я знаю, як мені самі побратими казали, що якби могли вчасно дістатися, він би вижив. Я чекала дзвінка, але довго не могла дочекатися, і ми почали його шукати. Ми знайшли його на Мечникова, і вже тоді ми подзвонили у військкомат і попросили сповіщення про смерть. Тільки так ми і дізналися», — каже Олександра.

Оборонцю було усього 29. Працював у сфері будівництва, любив готувати, був чуйним, усміхненим і завжди готовим прийти на допомогу. А ще мріяв про донечку, про появу якої навіть не встиг дізнатися.

«Він навіть, якщо чесно, не розглядав ім’я для хлопчика. Він завжди казав: у нас буде дівчинка. І ми одразу поговорили зі свекрухою, і вона каже: Богом дана, Богдаша. Я пам’ятаю, коли я його, чоловіка, знайшла у морзі, я гладила його по обличчю — і вже очі були запливші білим. І я тоді подумала, що я ніколи не побачу його очі-угольки. А ось вони — тепер на мене завжди дивляться. Копія його очі», — розповідає Олександра.

У залі — сповнені болю та відчаю рідні, чиї сини, брати, кохані більше ніколи не повернуться додому. Цього дня медалі «Захисник Вітчизни» посмертно вручили родинам чотирнадцятьох полеглих воїнів із Дніпра.

«Для міста Дніпра, для нашої громади велика честь і велика відповідальність — вшановувати пам’ять наших Героїв. І найголовніше — продовжувати їхню боротьбу, їхню справу захисту України і пам’ятати кожного поіменно», — заступник міського голови Дніпра Андрій Денисенко.

Пам’ять про загиблих бійців місто зберігає і на меморіальній платформі «ВІЙНА». Тут — сотні імен дніпрян, які стали на захист України і віддали за неї найцінніше — власне життя.