Проти волі Гітлера і Сталіна: як гартувалася українська державність — аналітика Дмитра Снєгирьова
Рано вранці 30 червня 1941 р. у Львові відбулися Народні збори, на яких було одностайно прийнято Акт відновлення Української Держави. На Князівській горі було підняте український національний прапор, а Львівська радіостанція повідомила про Державницький Акт населення України. Православне та греко-католицьке духовенство підтримало Акт і закликало українців об’єднатися задля розбудови незалежної держави.
Національні Збори, на яких було проголошено Акт, обрали головою новоствореного Державного Правління Ярослава Стецька – активного діяча ОУН, одного із найближчих соратників Степана Бандери.
На Східну Україну звістку про відновлення Української держави понесли 6 тисяч націоналістів-бандерівців, яких розділили на три похідні групи. Перед ними стояло завдання творити українську адміністрацію та осередки ОУН. Найбільший осередок був на Дніпропетровщині (5 тисяч осіб), Кіровоградщині (1100 осіб), а також на Донбасі і в Криму.
Ми наводимо повний текст Акту відновлення Української Держави:
АКТ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
1. Волею українського народу, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України.
Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її Творця й Вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кровавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває весь український нарід не скласти зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Українська Суверенна Держава.
Суверенна Українська Влада запевнить українському народові лад і порядок, усесторонній розвиток усіх його сил та заспокоєння всіх його потреб.
2. На західних землях України твориться Українська Влада, яка підпорядкується Українському Національному Урядові, що створиться у столиці України – Києві з волі українського народу.
3. Відновлена Українська Держава буде тісно співдіяти з Націонал-Соціалістичною Велико-Німеччиною, що під проводом Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі й світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації.
Українська Національна Революційна Армія, що творитиме на українській землі, боротись дальше спільно з Союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Українську Державу і новий лад у цілому світі.
Хай живе Суверенна Соборна Українська Держава, хай живе Організація Українських Націоналістів, хай живе Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера! Слава Україні! Героям Слава!
В сучасних формулюваннях основний зміст Акту наступний. ОУН під проводом Степана Бандери проголошує відновлення незалежної Української Держави на Західній Україні. Основною метою є розповсюдження державності на всі землі України і створення повноцінної держави зі столицею у Києві. Ця держава покликана забезпечити українцям повноцінний розвиток і задовільнення всіх його потреб. Все це – зрозумілі речі, які у сучасного громадянина України не викликають заперечень. Заперечення традиційно викликає те, що союзником у боротьбі за державність проголошується гітлерівська Німеччина. Військовий експерт Дмитро Снєгирьов наголошує, що саме на факті цього союзництва дуже часто спекулюють антиукраїнські сили, використовуючи його окремо від історичного і політичного контексту. Тож давайте розглянемо цей момент.
По-перше, зазначає експерт, Радянський Союз, який іноді зображують оплотом антифашизму, до війни на вищому рівні мав «теплі стосунки» з Гітлером. 23 серпня 1939 року під час зустрічі з Ріббентропом в Кремлі Сталін виголосив тост: «Я знаю, як німецький народ любить свого фюрера. Я хотів би тому випити за його здоров’я». Наступний тост Сталін підняв за Гіммлера, за «людину, яка забезпечує безпеку німецької держави». Пізніше Ріббентроп згадував: «Я почував себе в Кремлі, як серед старих партійних товаришів». За цими тостами стояла реальна співпраця двох режимів. Наприклад, до 20 тисяч офіцерів Вермахту пройшли бойову підготовку на радянських танкодромах і авіабазах. А німецько-радянський договір про дружбу і кордони від 29 вересня 1939 року розглядав розчленування Польщі «як надійний фундамент для подальшого розвитку дружніх відносин між своїми народами». Так що закидати ОУН пронімецьку орієнтацію треба лише після відповідного закиду в бік СРСР. Або треба просто зрозуміти, що війна — є війна. Війна, як відомо, є продовженням політики іншими засобами. А політика сентиментів не знає: в ній є лише вічні інтереси і тимчасові союзники.
По-друге, зауважує аналітик, орієнтація ОУН на режим Гітлера була дійсно лише тактичним ходом. Це доводить цитата зі спогадів Степана Бандери.
«Було ясно, що у відношенні до гітлерівської Німеччини не можна було сподіватися на успішність переговорів, ставлення вимог, переконувань тощо. Такі заходи були заздалегідь засуджені на неуспішність і могли мати значення тільки тактичних заходів, щоб мати й такі козирі і щоб приховати підготовку до дії по іншій лінії. Справжня ж самостійницька політика мусіла йти шляхом доконаних фактів, власної ініціативи, не оглядаючись на політику Німеччини, а коли треба, то й виразно проти неї». Питання відносин між Україною та Німеччиною, за висловом Степана Бандери, «мусіло залежати тільки від одного: як поставиться Німеччина до державної суверенності України».
Ту саму позицію обстоював і Ярослав Стецько, який особисто виголошував Державницький Акт.
«Україна була покликана сказати своє слово: вона за інший, за новий лад в Європі, лад суверенних держав на руїнах російської імперії і кожної імперії, яка б прагнула встановлятися на Сході Європи і в поневоленій Росією Азії… Якщо ж при нагоді проголошення державності… унаявниться незмінна колоніальна політика Німеччини – тим краще для мобілізації другого – тим разом – протинімецького фронту», – писав Ярослав Стецько у своїх спогадах.
По-третє, проголошення Державницького Акту було здійснено прямо всупереч Німеччині. Дмитро Снєгирьов зауважує, що, якби проголошення Української Держави було на руку гітлерівцям, Степан Бандера, Ярослав Стецько і ще 300 членів ОУН не були б заарештовані гестапо 15 вересня 1941. А слідом за цим Гітлер видав наказ знищити бандерівський рух. А у пізнішому звіті про події в Україні говорилося: «Захоплені друковані матеріали та зізнання заарештованих в між часі різних людей Бандери доказують ще раз, що є неможливим притягнути членів організації Бандери до якоїсь позитивної співпраці з німецькими чинниками. Залишається тільки вирішений шлях безпощадного винищення тієї організації».
Отже, з огляду на викладені вище аргументи, експерт робить такий висновок. Державницький Акт 30 червня 1941 року свідчить, що в тій історичній ситуації ОУН була єдиною українською державницькою силою. Тільки ОУН послідовно просувалася до своєї головної мети – створення Української Соборної Самостійної Держави (УССД). «Здобудеш Українську Державу або загинеш у боротьбі за неї» – так говорить перший пункт Декалогу Українського Націоналіста.
Читайте також: Уражено підприємство зі складу «Роскосмосу», 3 мости та склади ворога
