«Від Урицького до Яворницького»
Проспект Дмитра Яворницького. Історія видатного історика та краєзнавця
«Одного разу львівський краєзнавець Ігор Лильо сказав мені таку цікаву фразу: «Треба пам’ятати, хто були твої предки. Зберігаючи цю пам’ять, ти відчуваєш відповідальність за ту країну, в якій живеш. Саме з цих міркувань ми і вирішили розказати вам трошки більше про видатного Дмитра Яворницького, на честь якого і названо центральний проспект Дніпра», – говорить журналіст Антоніна Маріна.
«Дмитро Іванович Яворницький, як відомо народився в Харківській губернії в листопаді 1855 року», – інформує декан Історичного факультету ДНУ ім. Олеся Гончара, доктор історичних наук, професор Сергій Світленко.
«До Катеринослава Дмитро Яворницький приїхав вже доволі відомою людиною. Єдиним на той час істориком запорозького козацтва. Катеринославський край на той час, коли приїхав сюди з Москви Дмитро Іванович Яворницький представляв собою такий бурхливо розвиваючий промисловий регіон, в якому ухил в розвитку був економічний», – говорить завідуюча відділом – Меморіальний будинок-музей академіка Д.І. Яворницького Яна Тимошенко.
Це саме той будинок, в якому жив Дмитро Іванович протягом тридцяти п’яти років – з 1905 року, аж до самої смерті. Тут майже все вдалося зберегти у тому ж вигляді, як було за буття Яворницького. Той самий колір стін, навіть, портрети гетьманів у кабінеті видатного історика розвішені у тому ж порядку, як це свого часу зробив Дмитро Іванович. Кожен куточок цієї оселі просто кричить про безмежну любов її власника до всього українського, в тому числі і козацтва. Та шлях Яворницького до Катеринослава був не надто легким.
«Спочатку він не знав навіть української мови тому, що Харківський університет, як і Харківщина був з Російщини, а він повітове училище, духовну семінарію навчався в цих закладах. І батьки вважали, що можна іди оцією духовною лінією, але Яворницький дуже полюбив історію. Коли його залишили в університеті після завершення успішного навчання для здобуття професорства, наукової діяльності, то постало питання вибору теми і коли Яворницький запропонував, що хочу займатися козацтвом, йому чиновники відповіли, що ця тема абсолютно неактуальна», – говорить професор Сергій Світленко.
Такі відмовки Яворницький чув не раз. Втім продовжував роботи з пошуку будь-яких згадок про Запорізьку Січ та вольних козаків.
«Він розкапав тисячу курганів. Друге, десять тисяч народних пісень, фольклорних етнографічних пам’яток зібрав Дмитро Іванович Яворницький. 20 тисяч слів українських, абсолютно оригінальних, які були вживані у нашому краї, і цим довів, що це український край, козацький край», – додає професор Сергій Світленко.
Влада, з якою у Яворницького розходилися погляди, нерідко звинувачувала Яворницького в українофільстві та сепаратизмі. Його називали політично неблагонадійним і нерідко засилали подалі від України.
«На початку 90-х років оцей Петербурзький період завершується і Яворницькому запропонували наукове відрядження в Туркестанський край, в Середню Азію – подалі від України і навіть столиці, щоб він тут не заважав своїми працями про козаків», – каже декан Історичного факультету ДНУ ім. Олеся Гончара, доктор історичних наук, професор Сергій Світленко.
«Він і там дуже багато зробив. Там також було за його ініціативи дуже багато зроблено і відкрито краєзнавчий музей, від дослідив історію Азіїї, навіть, за це був відзначений орденом Бухарської зірки», – додає Яна Тимошенко.
Він об’їздив чимало країн перш ніж потрапити до Катеринослава. І раніше Яворницький бував тут. Більше того був знайомий з багатьма відомими людьми Катеринославщини, в тому числі з Олександром Полем.
«Після смерті Поля в 1890 році саме Яворницький запропонував місцевій владі створити великий краєзнавчий музей на основі колекцій старожитностей Поля»,- розповідає завідуюча відділом – Меморіальний будинок-музей академіка Д.І. Яворницького Яна Тимошенко.
Історичний музей – це його дітище. Він не лише його очолював, але й обирав місце для його будівництва та постійно працював над поповненням експозицій. Навіть, у революційні часи, як би важко йому не було, він не покинув Катеринослав саме через це.
«Почалися революційні події і почали від’їжджати його сусіди, однодумці і друзі. І часто залишали йому ключі від садиб, мовляв, придивіться, а ми на декілька місяців від’їдемо, поки тут все владнається. Яворницький не міг поїхати тому що турбувався, що буде розграбований музей. Від підриву зміг
зберегти Преображенський собор, запропонувавши створити на його території музей релігії та атеїзму. Навіть, скульптуру Катерини 2, заривши, а потім встановивши на території музею, йому вдалося зберегти, дзвони з Преображенського собору. Всі оці бурхливі часи, коли змінювалася і встановлювалася оця радянська влада, він був як янголом охоронцем»,- говорить завідуюча відділом – Меморіальний будинок-музей академіка Д.І. Яворницького Яна Тимошенко.
Саме у радянські часи Яворницькому надали звання академіка та під час Сталінських репресій 30-х років його було звільнено з усіх посад через надмірну любов до усього українського.
«У нього навіть в листі є така фразі – і всі мої думки на Україні. Я її люблю наводити нашим студентам і переконувати, що ви готуєтесь насамперед для рідної землі, для свого народу. Ви звичайно маєте перспективу кудись поїхати, набратись додатково досвіду – в Європах і Америках, але повертатися треба знову сюди, як це робив Дмитро Іванович Яворницький», – ділиться професор Сергій Світленко.
«Він все одно проспект Дмитра Яворницького, адже він долучився або до будівництва, або до роботи багатьох установ, які знаходилися на проспекті, він ходив ним і спілкувався з людьми. Він викладав в будівлі університету, часто бував на засіданні державної думи, він побудував історичний музей – дві будівлі. Він, навіть, похований на сучасному проспекті імені Дмитра Яворницького. Я думаю, що інше ім’я, навіть, енергетично сюди б не підходило», – додає Яна Тимошенко.
«У Дніпрі насправді збереглося чимало будівель, в яких бував Дмитро Яворницький. Одне з них – міська дума Катеринослава. Сьогодні тут розташовується коледж культури, а у ті далекі часи всередині засідали гласні. Збудували його у 1901 – 1903 роках. І долю міста вирішували саме тут до 1982 року, аж допоки будівля не стала затісною для місцевих народних служителів»,- розповідає журналіст Антоніна Маріна.
«В старом городе это здание считалось небоскребом. Газеты так о нем писали, четыре этажа. Дело в том, что застройка города была малоэтажной – два, максимум три этажа. Построено оно в стиле венский ренессанс. Во Львове половина города выстроена в стиле венский ренессанс, это стиль австро-венгерской империи. У нас такое здание в единственном числе – шесть башен, оно напоминает по образу ратушу. Изюминка здания городской думы – это старинные часы. Они назывались время мира и установлены в 60-е годы. Там такой интересный циферблат. Если с бульвара смотреть, то можно увидеть названия более 30-ти городов мира. Эти часы, к сожалению, 20 лет уже не работают», – говорить краєзнавець, завідувач відділу ДНІМ «Музей історії» місцевого самоврядування Дніпропетровської області Максим Кавун.
У будівлі напроти міської думи також нерідко бував Яворницький. Возвели його у 1890 році і розташовувалося тут перше реальне училище. На відміну від гімназій у таких навчальних закладах більше уваги приділялося вивченню математики, фізики та хімії. Акцент саме на такі предмети робили через швидкий промислово-економічний розвиток, а як наслідок і попит на спеціалістів з точних наук. А вже влітку 1918 року у цій споруді розмістився Катеринославський університет.
«Яворницький долучився і до цієї справи і він є одним із фундаторів Катеринославського університету. Довгий час працював там і очолював кафедру українознавства. До речі, за Яворницького була кафедра українознавства. Зараз в нашому університеті немає кафедри українознавства», – говорить завідуюча відділом – Меморіальний будинок-музей академіка Д.І. Яворницького Яна Тимошенко.
«Те що сьогодні ми стаємо форпостом України в центрально-східній частині, в цьому є і заслуга Дмитра Івановича, який озброїв знаннями з історії, археології,з мови і літератури сотні своїх учнів, які потім все це впроваджували на місцях по нашому краю», – додає декан Історичного факультету ДНУ ім. Олеся Гончара, доктор історичних наук, професор Сергій Світленко.
Антоніна Маріна
https://youtu.be/EXQzKmH2DgY
