«Повели на розстріл, дізнавшись, що я з Донецька», — експолонений Володимир Галкін
Били 22 місяці, імітували розстріл та катували голодом. Колишній мешканець Донецька Володимир Галкін потрапив у полон у Маріуполі. Він не зрадив Україну, і за це йому довелось пережити садистські знущання російських вертухаїв у колонії в Мордовії. Про все пережите у полоні ексбранець розповів журналістам ДніпроTV.
Дізнавшись, що Володимир виїхав з Донецька у 2014 році, його одразу повели на розстріл. Тоді це була імітація.
«На їхню думку, я мусив воювати за ДНР. Але ця думка не має ніякого відношення до мене», — каже експолонений Володимир Галкін.
Останньою краплею для донеччанина було збиття російськими терористами малайзійського «Боїнга». Він переїхав до Маріуполя, одружився, народились двоє дітей. Але все ж морально готувався до великої війни. Працював у міжнародних організацій з розмінування, вступив до тероборони. Під час боїв за Маріуполь виконував обов’язки бойового медика. Рятував військових і місцевих. Найжахливіші спогади – про день, коли росіяни скинули бомби на будівлі, де ховались цивільні.
«Обстріл Драмтеатру, обстріл шпиталю №555, до якого ми були приряджені та обстріл споруди басейну «Нептун». Це сталося в один день протягом 3 годин», — каже Володимир.
У квітні довелось здатися в полон. Це була єдина можливість залишитись живим. Він пообіцяв рідним, що все витримає і повернеться додому. Далі була Оленівка, 10 місяців концтабору у Тверській області та майже рік – у колонії в Мордовії. Він був свідком того, як росіяни вбили полоненого з Сумської ТрО.
«Підйом о 6-тій ранку, встаєш, співаєш їхній гімн, і ти стоїш до самого відбою. Не можна рухатись, робити якісь вправи, ходити чи спілкуватися. У туалет ходити тільки по команді. З шостої ранку до десятої вечора, це фізичний або моральний тиск. Побиття кийками, пластиковими, дерев’яними, струм, шокери та катування голодом», — ділиться Володимир.
Годували кашею на воді та рибою з кишками. Володимир втратив понад 30 кілограмів.
«Дуже сильно хотілось солодкого. Дуже дивно для мене, бо я його не полюбляю. Це стосувалося всіх хлопців. Усі хотіли торти, печиво, цукерки й так далі», — пригадує він.
Окрім голоду, холоду та фізичних знущань, кати знущались морально. Брехали, що захопили Харків і Запоріжжя. Володимир їм не вірив.
«Коли кацап бреше, це коли він свого рота відкриває. Я вірив у те, що все добре»,— каже експолонений.
Нарешті – обмін. 31 січня Володимир, і ще 206 бранців повернулись на рідну землю.
«Бути вдома, на своїй землі, чути українську мову, бачити посмішки людей. Небо, дерева – це неймовірно», — каже Володимир.
Нині колишній бранець займається відновленням здоров’я та проводить багато часу з родиною.
Читайте також: Учора у Дніпрі “замінували” всі суди та ТРК “Мост-сіті”
