Понад 45 тисяч переселенців прийняли транзитні центри Дніпропетровщини

На Дніпропетровщині щодня триває евакуація людей із прифронтових селищ, де обстріли не вщухають. Волонтери гуманітарної місії «Проліска» забирають тих, хто не може самостійно виїхати, та доставляють їх до транзитних центрів. Там евакуйовані отримують тимчасовий прихисток, гарячу їжу, базову допомогу і можливість перепочити перед подальшим маршрутом. Журналісти ДніпроTV побачили цей процес на власні очі — вирушили у прифронтові населені пункти та відвідали центри підтримки у Павлограді та Волоському.

«Сьогодні команда «ДніпроTV» разом із волонтерами гуманітарної місії «Проліска» їде до прифронтових громад Дніпропетровщини задля евакуації мирного населення. Їдемо до Шахтарського, там три родини подали заявки на евакуацію. Покажемо не лише саму евакуацію, а й транзитні центри у Павлограді та Волоському, куди потрапляють люди після того, як їх вивезли з небезпечних зон», — каже журналістка Анастасія Васько.

Дорогою знайомляться з волонтером та водієм за сумісництвом — Андрієм. Евакуює цивільних він уже 2 роки.

«— Найчастіше це Покровське, селище. По цьому напрямку — вся там Межівська громада, населені пункти. Там Покровське, взагалі це весь Синельниківський район, який прифронтовий.
— А по кількості можете в середньому сказати?
— Ну зараз десь в середньому 20–25 людей ми вивозимо в день.
— Це з Дніпропетровської області, чи й Донецької?
— Зараз майже з Дніпропетровської, буває з Донецької, але там можуть бути інші показники.»

«— Моя думка така: ми взагалі народились на цьому світі, щоб допомагати один одному, незважаючи на якісь обставини.»

«Зараз перебуваємо вже у Шахтарському. Наразі забрали одну родину — жінку із двома дітьми, перебуваємо на території лікарні, забрали ще двох жінок, які були поранені в іншому населеному пункті. Однак спілкуватися з нами вони, на жаль, відмовилися. Рушаємо по третю родину», — Анастасія Васько.

Зі сльозами на очах Ірина проводжає доньку Олену із 5-річним онуком. Сама ж вона із чоловіком виїжджати поки не збираються. Ділиться, великі магазини та банки у місті ще працюють, а от малий бізнес вже закривається:

«Багато виїжджає. У нас було багато переселенців, які тут зупинялися з прифронтових районів, але зараз і вони виїжджають»

— А ви тут скільки ще плануєте залишатися? До якого моменту?

«Як обстановка буде. Якщо буде вже таке, що зовсім небезпечно, то будемо збиратися. А поки хазяйство тут — на кого лишати, ніхто ж не візьме».

Евакуйованих людей «Проліска» привезла до транзитного центру у Павлограді. Після оформлення документів, Олена із сином поїдуть до родичів у Самар, а звідти – до Львову. Тим, хто поки не спланував подальший маршрут або не має куди їхати, пропонують залишитись у центрі до трьох діб, а після – надають варіанти розселення.

«Ми оформлюємо людину та видаємо їй талончик. За цим талончиком вона може отримати грошову допомогу, гуманітарну підтримку, продовольчі та непродовольчі набори, засоби особистої гігієни, постільну білизну, харчові набори та ланчбокси. Також надається фінансова, юридична та психологічна допомога — усе залежно від потреб людини. Це може стосуватися Львівської, Одеської, Чернівецької чи Рівненської областей, тобто розселення у гуртожитки. Послуга безкоштовна до кінця війни та ще пів року після, але харчування здійснюється за свій рахунок», — зазначила координаторка з роботи з евакуйованими особами Валентина Багрімова.

У центрі журналісти зустрічають Валентину та Ганну, які виїхали із Новопавлівки минулого місяця, що врятувало їхні життя. Адже домівки обох знищені постійними атаками росіян на місто.

«Там уже неможливо було жити. Хат немає, води немає, зв’язку немає, світла немає. Загалом там — нежила зона. Жити вже неможливо.

«З нашими будинками… З моїм будинку немає — розбили. Якби я була вдома, то там би й залишилась. Просто впало: хата завалилася і все. А вдома мене не було. А в нас у дворі міна впала», — розповіли переселенки з Новопавлівки Валентина та Ганна.

Напередодні ворожого удару Валентина вийшла набрати води. Одяг, який був ній – все, що залишилось із речей. Жінки виїхали з села одні з останніх, на велосипедах дібрались Межової. Вже звідти їх забрали волонтери та привезли до центру. Тут вони оговтуються від пережитого та незабаром поїдуть на розселення до Рівненської області:

«Послуги нормальні: є постіль, можна виспатися, їжа та гроші».

Тут є дитячий простір, кімната для малобільних людей, психологи та медики. За словами координаторки центру Валентини, з серпня 2024 року прийняли більше 38 тисяч евакуйованих цивільних. Більшість з них – жінки із дітьми.

«Був такий період у нас влітку — липень, серпень і трохи вересня, коли на день у нас було понад 400 людей. Ми працювали понаднормово і обслуговували дуже багато людей, але, Слава Богу, все було нормально. Зараз ситуація інша: відкрили додаткові транзити в Лозовій та Волоському, що трохи розвантажило цей напрямок», – каже Валентина Багрімова.

Транзитний центр у Волоському – це ще одне місце. Куди привозять евакуйованих людей. Буквально щойно тут вимкнули електроенергію, однак, попри це, центр продовжує свою роботу та працює над тим, аби світло тут було постійно. Тут так само, як і в Павлограді, людям надають тимчасовий прихисток, гарячу їжу та найнеобхіднішу допомогу після виїзду із небезпечних територій.

Однією з тих, хто нині тут, є Марія з Гаврилівки. Її дім постраждав після прильоту авіабомби: вибиті вікна, пошкоджений дах, понівечене подвір’я. У момент удару жінка спала у будинку:

«— Хати дрижать, земля дрижить, усе дрижить…
— Часто прилітає?
— Часто, і на тому тижні прилетіло. І все вночі. Вдень — ні, хоча бувало, що снаряди літали і вдень. Коти і собаки залишилися, все залишилося. Дуже шкода всього, звісно, я не можу передати».

Надалі Марії запропонували оселитись у модульному містечку на Київщині, куди жінка поїде незабаром.

«Сподіваюсь, що повернуся назад. І хочу, щоб це все якнайшвидше закінчилося. А тому путіну, гадюці, бажаю, щоб усі ці хати, які порозбивали, були йому на всьому тілі — на його онуках, правнуках, пра‑пра‑пра‑правнуках і дітях», — сказала вона.

Центр у Волоському відкрився наприкінці серпня цьогоріч. За цей час встигли прийняти майже 6 з половиною тисяч евакуйованих людей.

«Коли людина у нас залишається, вона отримує всі базові потреби. У нас є душ, чиста постільна білизна, кімнати для розміщення людей, а також багаторазове гаряче харчування. Тут можна отримати медичні послуги, обов’язково працює психолог у разі потреби. Також надається правова допомога, юристи допомагають з відновленням документів разом із партнерами», – повідомила комендантка транзитного центру Аліна Онищенко.

Попри зламані будинки та долі, люди не втрачають віри у краще. Усі герої сюжету, з якими ми спілкувались, ділились планами на майбутнє та були вдячні за те, що у війні вдалось зберегти принаймні найцінніше – власне життя. Їх найзаповітніша мрія – в прийдешньому році повернутися додому і жити в мирній країні.

Читайте також: Дніпро піклується. Як підопічні територіальних центрів створюють різдвяний настрій та допомагають ЗСУ