Помер у військовій частині: рідні 4-ий рік з’ясовують обставини загибелі!
Четвертий рік мешканка Дніпропетровщини Галина Корнієнко намагається з’ясувати обставини загадкової смерті свого 26-річного сина. Він повернувся до України з-за кордону, аби стати на захист Батьківщини. Однак у 2022 році рідним Владислава надійшла тривожна звістка: чоловік вкоротив собі віку прямо у військовій частині.
2022 рік. Донеччина. У військовій частині лунає автоматна черга – і на підлогу падає 26-річний Владислав Корнієнко, який повернувся з-за кордону, аби захищати Україну.
«У нього було таке поняття: якщо всі будуть ховатися, то вони прийдуть і до нас. І він сів і поїхав. Причому ми про це дізналися вже тоді, коли він доїжджав до кордону з Польщі», – розповіла мати загиблого військовослужбовця Галина Корнієнко.
Після повернення Владислав добровільно пішов до військкомату і попросився на фронт:
«Коли він приїхав, це був кінець лютого, він пішов у військкомат добровільно і попросився на фронт. Його направили у Кривий Ріг, у частину в Чепку. Він там пробув близько двох тижнів, а потім його кудись відправили. Він не казав нам куди. Через деякий час його знову перекидали, але він не озвучував, де перебував. Усе було зашифровано».
За словами Галини, востаннє вона спілкувалася із сином за кілька днів до трагедії, однак уже тоді відчула, що щось не так:
«Після того, як старший син це побачив, він хотів подзвонити, але Владислав уже не відповідав. Тобто з 27 травня в нас не було з ним зв’язку».
А вже за два дні з військової частини зателефонували матері з повідомленням про самогубство сина. Однак родина переконана: Владислав не міг цього зробити. І чим більше вони дізнаються, тим більше виникає запитань.
«На автоматі не було відбитків мого сина. У нього було дві кулі в голові. При руйнуванні мозку і черепа зробити два постріли неможливо».
За словами жінки, навіть матеріали справи спочатку були неповними – частину доказів родині довелося шукати самостійно:
«Мені дуже дивно, що там йдеться, що він був на посту. Але за виглядом я не можу сказати, що він був на варті. На ньому не було бронежилета, не було каски, хоча в акті службового розслідування зазначено, що бронежилет був поруч. На фотографіях немає місця події – ні бронежилета, ні каски. Коли адвокату дали справу, там узагалі не було фотографій. Лише згодом, коли ми самі їх знайшли, поліція повернула їх у справу».
Додаткові запитання у родини виникають і щодо поводження з особистими речами загиблого:
«Син загинув наприкінці травня, а поліція лише в серпні вилучила телефон у військових. Його повернули чистим, до заводських налаштувань. Телефон віддали без документів — без військового квитка, і досі їх не повернули. Сказали: у вас є свідоцтво про смерть – і все. Я думаю, що він став свідком того, чого хтось не хотів, щоб він бачив. Він був дуже принциповий».
За чотири роки у справі про ймовірне вбивство військовослужбовця змінилися вже вісім слідчих. Галина каже – розслідування фактично не просувається:
«Справа йде дуже повільно. Мені здається, вони не зацікавлені знайти правду. Я не можу заспокоїтися і не готова змиритися з тим, що мій син приїхав захищати країну, а його так обмовили».
Родина Корнієнко зверталася до всіх рівнів влади, писала скарги та листи, намагаючись домогтися відповідей. Проте справа досі гальмується, документи та особисті речі не повертають, а відповіді залишаються формальними:
«Я неодноразово писала в Офіс президента, зверталася до Залужного. На той час він був головнокомандувачем. Відповіді не було. Писала і до омбудсмена Дмитра Лубінця. Усе спускали вниз, і справа знову поверталася до Слов’янська. Слідчий казав: чим більше ви пишете, тим довше це буде розслідуватися, бо потрібно відповідати на запити».
Через недовіру жінка була змушена змінити адвоката:
«Я відмовилася, бо мені здалося, що він співпрацює зі слідчими. Він навіть казав, що якщо я буду наполягати, мене можуть знайти з двома кулями в голові, як мого сина».
Запитань залишається більше, ніж відповідей. Тому ми звернулися до поліції з офіційним запитом. Зокрема, нас цікавить: чи проводився слідчий експеримент; як оформлювалася передача особистих речей; чи опитані всі свідки; що відомо про зникнення і «очищення» телефону; та на якому етапі перебуває розслідування.
Наразі ми очікуємо на офіційну відповідь правоохоронців.
«Він завжди міг просто прийти, сісти поруч і поділитися тим, що його турбує. Розповісти, що на душі, що цікавого побачив. Ми хвилювалися, коли він пішов на війну, чекали добрих новин… але отримали таку страшну звістку».
«Це була страшна звістка для всього села. Кожне серце боліло. Він завжди усміхався, жив для інших, дуже любив батьків і друзів. І навіть перебуваючи за кордоном, повернувся захищати Україну», – сказала перша вчителька Владислава Ольга Стешенко.
Від дня смерті Владислава минуло вже чотири роки. Біль не стихає, і щоб хоч трохи його вгамувати, мати майже щодня приходить на кладовище, аби побути поруч із сином.
Вона не припиняє боротьбу за правду і не зупиниться, доки не доб’ється справедливості. Наша редакція також продовжить стежити за цією справою, шукати нові факти та відповіді. Тож якою буде реакція правоохоронців – дивіться у наступних частинах нашого розслідування.
Читайте також: «Третя світова розпочалась до повномасштабного вторгнення!» – позивний Киянин
