«По 2 доби не виходимо з лікарень»: як лікарі Дніпра рятують поранених
Медики Дніпра по кілька діб не полишають робочі місця. Щодня надходить велика кількість поранених з фронту та цивільних. В операційних тут щодня рятують десятки життів. Ампутації, мінно-вибухові ураження, осколкові поранення – кожному пацієнту максимум уваги та турботи.
«Спікеру» 24, він з Хмельниччини. Зараз гоїть рани в одній з лікарень Дніпра і чекає на дружину. Коли в її день народження сказав коханій у слухавку: «Мене поранено», почув лише коротке: «Дай координати, куди їхати». Чоловік воював на Запорізькому напрямку. Коли їхній бліндаж уразило ворожим вогнем, він дістав поранення в ногу.
«Спікер», військовослужбовець: «Хлопці працювали доволі швидко. Утрьох несли мене по траншеї близько 1,5 км, а потім ще півтора км провезли мене на тачці. Під час евакуації російський дрон на нас дивився, чекав, і скинув ще один ВОГ прямо коло мене».
Зламані плече, лікоть, пальці, гомілка. Скільки витягли уламків з тіла воїна – лікарі навіть порахувати не змогли.
«Відсутність рухів пальців – це одна з ознак порушення нерва. Він якраз проходить там, де в нього перелом. І один з трьох нервів, променевий, пагано працює».
«Спікер», військовослужбовець: «Зараз трошки краще, вже можу навіть рухати пальцями, відчуваю біль, звісно, але все терпимо, все добре. Я планую швидко підлікуватись і повернутися на фронт».
Утім, медики кажуть: швидко не вийде. Після таких уражень потрібне тривале лікування та реабілітація.
Ампутації, осколкові та мінно-вибухові ураження — лікарі Дніпра не покидають робочі місця подекуди по півтори-дві доби. І якщо такими травмами медиків не здивуєш, то до них додається ще й турнікетний синдром — це коли немає змоги вчасно послабити турнікет пораненому і це дає ускладнення на нирки.
Юрій, лікар: «Цим пацієнтам дуже часто роблять так звану «штучну нирку», гемодіаліз. І тільки одного вичухали, наступний надходить».
І це, кажуть медики, останнім часом роботи трохи поменшало. Схрещують пальці, аби ця динаміка збереглась.
Читайте також: «Мене мотивують мої рідні»: історія військовослужбовця з позивним «Філя»
